"Правовий тиждень", №39(112), 2008 р.

Вексельний ринок в Україні: правда й міфи законодавчого регулювання

Автор: Володимир Гошовський, Голова Національної правової палати, народний депутат України IV скликання 

Вексель належить до найдавніших цінних паперів: вперше він почав застосовуватися в античній Греції, а найбільшої популярності набув у середині ХІІ століття в Італії. В Україні вексель почав широко використовуватися лише у 20-х роках ХХ століття, коли було прийнято «Положення про вексель», а у 1937 р. – Положення про переказний і простий вексель, затверджене ЦВК і РНК СРСР. Проте на практиці векселі на радянському ринку до 1990 р. не використовувалися, що й зумовило нерозуміння їх правової природи й відсутність широкого вжитку на території незалежної України.

Законодавство про вексель

Здавалось би, ситуація почала змінюватися на краще у 1999 р., коли ВР України прийняла закони про приєднання України відразу до трьох основних міжнародних документів: Закон України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі» від 6 липня 1999 р. № 827-XIV, Закон України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» від 6 липня 1999 р. № 826-XIV та Закон України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів» від 6 липня 1999 р.  № 828-XIV. В свою чергу прийняття Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 6 липня 1999 р. № 827-XIV і Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. № 3480-IV мало б урегулювати проблеми, пов’язані із забезпеченням відновлення вексельного обігу на території України.

Особливості сучасного українського вексельного обігу ґрунтуються на Женевських конвенціях минулого століття, і наші законодавці змушені пристосовуватися до системи європейського права, хоча до його деяких елементів наша нормативна база ще не готова, що породжує доволі негативні наслідки й неврегульованість законодавства. Серед інших проблем – судова практика, яка містить протиріччя; неоднозначне трактування різними державними органами операцій із векселями; спірні питання в оподаткуванні; заборона на торгівлю векселями на фондових ринках; виконання вексельного зобов’язання; ускладнення визнання векселів недійсними; порядок притягнення до відповідальності за невиконання вексельного зобов’язання та ін. Проте українське вексельне законодавство й сьогодні залишається одним із найбільш врегульованих порівняно з іншими галузями, які регулюють обіг цінних паперів.

Новий законопроект

6 серпня 2008 р. у ВР України був зареєстрований законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу векселів» під № 3041, внесений за поданням Кабінету Міністрів України.

Цей законопроект передбачає внесення змін до законів України «Про обіг векселів в Україні», «Про господарські товариства», «Про виконавче провадження», до Бюджетного й Господарського кодексів України й Кодексу України про адміністративні правопорушення з метою приведення законодавства у відповідність до Закону України «Про обіг векселів в Україні», а також передбачає санкції й встановлює адміністративну відповідальність за порушення умов видачі векселів.>

У законопроекті Кабінет Міністрів України пропонує внести доповнення до ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» й до ст. 86 ГК України про заборону використання векселів як внесків до статутного капіталу господарського товариства. Така пропозиція комісії ґрунтується на директивах Європейського Союзу, які забороняють наповнювати статутний капітал векселями, а також на аналізі судової практики, пов’язаної з невиконанням вексельних зобов’язань.

Крім того, згаданим законопроектом передбачається доповнити Закон України «Про обіг векселів в Україні» новою статтею 13-1, якою встановлюються санкції (застосування штрафних санкцій) до суб’єктів господарювання, що порушують цей Закон. Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачається доповнити новою статтею 163-5 для встановлення адміністративної відповідальності за порушення умов видачі векселів (штраф на суб’єкта господарювання – векселедавця (за переказним векселем – трасанта) у розмірі від чотирьохсот до п’ятисот НМДГ). Окрім того, законопроектом вносяться зміни до ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» в частині визначення опротестованого векселя виконавчим документом.

Звичайно, прийняття зазначеного вище законопроекту зміцнило б систему вексельного права і сприяло б підвищенню довіри потенційних вітчизняних і зарубіжних інвесторів до фондового ринку України. Проте враховуючи нестабільну політичну ситуацію, цей законопроект може спіткати така ж доля, як і більшість українських законопроектів, – зникнення в небуття. А питання про попередження можливих зловживань під час проведення вексельних операцій і притягнення винних до відповідальності залишилися невирішеними. Адже визнати вексель недійсним на практиці доволі важко, якщо не сказати неможливо.

Лише в ст. 33 Уніфікованого закону про переказні векселі й прості векселі (Додаток № 1 до Женевської конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі й прості векселі від 7 червня 1930 р.) йдеться про недійсність векселя. Ця стаття встановлює, що вексель може бути виданий із таким строком платежу: за пред’явленням; у визначений строк від пред’явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату. Якщо векселі містять інші строки платежу або передбачають оплату частинами, вони є недійсними. Ці вимоги стосуються і переказних, і простих векселів. Ст. 77 Уніфікованого вексельного закону встановлює, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, які стосуються й переказних векселів: тією мірою, якою вони сумісні з природою цих документів.

Порушення у сфері вексельного обігу

Статтею 224 КК України передбачена кримінальна відповідальність за виготовлення, збут і використання підроблених недержавних цінних паперів. Виготовлення з метою збуту, збут чи використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Проте на практиці довести, що виготовлення й використання підроблених векселів дійсно сталося, фактично неможливо.

Крім того, ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» встановлює відповідальність осіб, винних у порушенні вимог до видачі переказних і простих векселів. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат або векселедавець простого векселя, повинна мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої має бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого не менша ніж сума платежу за векселем.

Умова про проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У випадку видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором і виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.

Одна з найпопулярніших схем зловживань із векселями: будь-який суб’єкт, незаконно заволодівши акцептованим чи виданим конкретним підприємством векселем, підробив індосаментний (передаточний) надпис на себе і пред’явив вексель згаданому підприємству для погашення. Юридичні особи, від імені яких зроблені надписи, не несуть відповідальності за такими зобов’язаннями, але за останні особисто відповідальні псевдопред’явники. Тому для попередження таких незаконних операцій необхідно обов’язково перевіряти наявність законних повноважень у представника. Це ж саме стосується ситуацій, коли вексель видає або авалює філія юридичної особи, а при настанні строку платежу за векселем з’ясовується, що підпис директора філії неправомочний, філія взагалі немає статусу юридичної особи й самостійного балансу, а головне підприємство цієї юридичної особи не несе відповідальності за такі зобов’язання філій. У такій ситуації слід перевіряти у філії наявність повноважень на здійснення подібних дій, переглянувши положення про філію, якщо це можливо, або довіреність на директора філії, яка дозволяє філії поряд з іншими господарськими операціями з векселями підписувати їх.

Як свідчить світова й судова практика, навіть якщо векселі підписані від імені підприємств особами з перевищенням повноважень або взагалі без повноважень, а також невстановленими особами, то це не є підставою для визнання їх (векселів) недійсними, оскільки ст. 8 Уніфікованого закону про переказні векселі й прості векселі встановлено, що кожен, хто поставив свій підпис на переказному векселі як представник особи, від імені якої він не був уповноважений діяти, сам має зобов’язання за векселем, і якщо він заплатить, то матиме ті самі права, які мала б та особа, за яку він мав намір діяти. Таке ж правило застосовується до представника, який перевищив свої повноваження.

Крім того, ст. 7 Уніфікованого закону про переказні векселі й прості векселі встановлює, що якщо на переказному векселі є підписи осіб, нездатних зобов’язуватися за переказним векселем, або підроблені підписи, або підписи вигаданих осіб, або підписи, які з будь-яких інших підстав не можуть зобов’язувати тих осіб, які поставили їх на переказному векселі або від імені яких переказний вексель був підписаний, то зобов’язання інших осіб, які поставили свої підписи, є все ж таки юридично дійсними. Таке формулювання тягне за собою судові колізії, коли, виходячи з вимог Уніфікованого закону про переказні векселі й прості векселі, начебто все законно. Проте суд зобов’язаний встановити особу, яка підписала вексель від імені векселедавця (векселедержателя) і залучити її до справи. Але знайти цю особу й зобов’язати її повернути кошти буде доволі важко.

Також не може бути визнаний недійсним вексель, у якому пропозиція (зобов’язання) сплатити вексельну суму ставиться в залежність від певної умови. У більшості випадків суд вважає, що обумовлення обіцянки в простому векселі чи пропозиції в переказному векселі сплатити вексельну суму тягне за собою визнання такого векселя недійсним. Недійсними визнаються також векселі, у яких вказані підстави їх видачі. Проте визнання векселя недійсним в такому випадку є обґрунтованим лише за умови, що таке зазначення підстав видачі векселя обумовлює обіцянку (пропозицію) взагалі сплатити за векселем, тобто виконання вексельного зобов’язання ставиться в залежність від настання певних умов.

Судова практика: фабула справи

Наведемо приклад із судової практики. ВАТ «А» звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до АТ «Б», у якому просило суд визнати простий вексель номінальною вартістю 2000000,00 грн., складений 1 липня 2003 р. строком оплати за пред’явленням, але не раніше 30 травня 2006 р., виданий позивачем на користь ТОВ «В», таким, що не підлягає оплаті з боку позивача на користь відповідача.

Позовні вимоги ґрунтувалися на тому, що відповідач не має прав векселедержателя. 1 липня 2003 р. позивач на користь ТОВ «В» емітував простий вексель номінальною вартістю 2000000,0 грн. строком оплати за пред’явленням, але не раніше 30 травня 2006 р. Цей вексель емітований позивачем на виконання укладеної між ним та ТОВ «В» мирової угоди від 13 травня 2003 р., затвердженої ухвалою Господарського суду Запорізької області від 1 липня 2003 р. в іншій справі – № 2279-6/4/82-4/33/03 за позовом ТОВ «В» до ВАТ «А» про стягнення 7500000,00 грн. вексельного боргу.

18 липня 2003 р. ТОВ «В» уклав із відповідачем в особі Київської філії кредитний договір № 145, за яким отримав кредит у сумі 300000,00 грн. на строк із 18 липня 2003 р. до 16 квітня 2004 р. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ТОВ «В» уклав із відповідачем договір застави спірного векселя від 18 липня 2004 р. і вчинив на ньому передавальний напис (індосамент) «сплатити наказу КФ АТ «Б». Валюта в заставу», підписаний директором, головним бухгалтером ТОВ «В» і скріплений печаткою ТОВ «В».

З настанням строку платежу за векселем у зв’язку з відмовою позивача (ВАТ «А») від оплати, відповідач (АТ «Б») як держатель за заставним індосаментом у порядку, встановленому спеціальним вексельним законодавством, опротестував вексель у неплатежі й звернувся до Державної виконавчої служби в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя щодо примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу. Позивач, посилаючись на ст.ст. 3, 19 Уніфікованого закону про переказні векселі й прості векселі, зазначив, що індосамент (передавальний напис на векселі) здійснений на користь Київської філії АТ «Б», тобто на користь структурного підрозділу, який не має повноважень здійснювати операції з цінними паперами від свого імені. Також вважає, що емісія спірного простого векселя була здійснена позивачем неправомірно, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» видавати переказні векселі й прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилався на те, що право власності на спірний простий вексель перейшло до нього на підставі заставного індосаменту; будь-яких доказів того, що вексель було придбано ним несумлінно або при його придбанні було допущено грубу необережність, позивач не надав. Звернення стягнення на спірний вексель (пред’явлення його векселедавцю – позивачу до платежу) було здійснено відповідачем відповідно до вимог Закону.

Спростовуючи твердження позивача про відсутність у Київської філії повноважень на здійснення операцій з векселем від свого імені, відповідач посилається на те, що юридична особа АТ «Б» своїми діями схвалила дії філії по пред’явленню векселя до платежу шляхом видачі завідуючому юридичним сектором Київської філії АТ «Б» нотаріально посвідченої довіреності на вчинення подальшого опротестування векселя і вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Позиція судів

Рішенням Господарського суду м. Києва у задоволенні позову відмовлено через відсутність підстав для визнання спірного векселя таким, що не підлягає оплаті. Постановою Київського апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову: визнано простий вексель № 6931358240572 номінальною вартістю 2000000,0 грн. строком оплати за пред’явленням, але не раніше 30 травня 2006 р., виданий ВАТ «А» на користь ТОВ «В», таким, що не підлягає виконанню з боку ВАТ «А» на користь АТ «Б».

Постанова мотивована тим, що при видачі векселя позивач не дотримав норм спеціального вексельного законодавства щодо обов’язкової умови його видачі, передбаченої ч. 1 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», – наявність грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального й процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України касаційну скаргу було задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду скасовано, рішення Господарського суду м. Києва залишено в силі. Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ч. 2 ст. 35 ГПК України, оскільки не врахував факти, встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 27 квітня 2007 р. про визнання виконавчого напису № 671 від 1 червня 2006 р., вчиненого приватним нотаріусом Журавльовим Д.В. про стягнення з ВАТ «А» на користь АТ «Б» грошових коштів за простим векселем номінальною вартістю 2000000,0 грн. строком оплати за пред’явленням, але не раніше 30 травня 2006 р., виданого ВАТ «А» на користь ТОВ «В» таким, що не підлягає виконанню. Цими судовими рішеннями ВАТ «А» відмовлено в задоволенні позову.  

Як встановлено судом першої інстанції й не було спростовано судом апеляційної інстанції, законним векселедержателем спірного простого векселя є відповідач, оскільки право власності на цей вексель до нього перейшло на підставі заставного індосаменту. Згідно зі ст.ст. 16, 77 Уніфікованого закону про переказні й прості векселі, власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

Якщо особа втратила право володіння векселем в силу будь-якої події, держатель, який обґрунтував своє право згідно з вищезазначеним порядком, зобов’язаний повернути вексель, якщо він придбав його несумлінно або припустив при його придбані грубу необережність. Разом з тим, обставин, які б давали підстави вважати, що спірний вексель придбаний відповідачем несумлінно або з грубою необережністю, матеріалами справи не встановлено.

Докази позивача, якими він обґрунтовував позов, і висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірний простий вексель не підлягає оплаті через невідповідність його вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», є безпідставними з огляду на те, що використаний позивачем спосіб заперечень проти кредитора (відповідача) виходить за межі можливих, передбачених вексельним законодавством, оскільки зобов’язання осіб, які емітували (підписали) вексель, випливають виключно з векселя і не потребують підтвердження й обґрунтування будь-якими документами, окрім самого векселя.

Відповідно до ст. 19 Уніфікованого закону про переказні й прості векселі, якщо індосамент містить застереження «валюта в забезпечення», «валюта в заставу» чи будь-яке інше застереження, яке має на увазі заставу, держатель може здійснювати всі права, які випливають з переказного векселя, але поставлений ним індосамент має силу лише як передоручений індосамент. Зобов’язані особи не можуть заявляти проти держателя заперечень, що ґрунтуються на їхніх особистих стосунках з індосантом, якщо тільки держатель, одержуючи вексель, не діяв свідомо на шкоду боржнику. Отже, заперечення з угоди, яка є підставою видачі векселя, допускається лише між особами, які безпосередньо пов’язані нею. Вексельному кредитору немає потреби доводити обґрунтованість своїх вимог. Той факт, що кредитор є законним векселедержателем, є достатнім доказом права вимагати оплати векселя.

Необхідно зауважити, що сьогодні вексель як цінний папір набуває все більшої популярності, тому необхідно вдосконалювати чинне законодавство і впроваджувати нові послуги, пов’язані з продажем і погашенням векселів. Можливо, це дасть змогу впорядкувати вексельний обіг, підвищити ефективність вексельного ринку й таким чином підвищити привабливість України на світовому ринку.