На главную страницуФорумВопрос-ответКарта сайта
ПРО НАС СТРУКТУРА ПАЛАТИ ПАРТНЕРСТВО НОВИНИ СТАТТІ ЗАХОДИ КОНТАКТИ ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС ЛЮСТРАЦІЯ
Публікації і статті Книги і брошури Коментарі
Послуги Палати
Принципи надання послуг
Цінова політика
Перелік послуг
Cпецифіка наших послуг
Проекти
Відкриті проекти
Проекти з паролем
Департаменти
Департамент надро- і природокористування, аграрних і земельних відношень і нерухомості
Департамент фінансового, адміністративного, господарського, корпоративного, цивільного права і аудита
Департамент кримінального права і невідкладної правової допомоги
Департамент міжнародного і міжнародного економічного права
Департамент конституційного права та виборчого процесу
РЕГІОНАЛЬНІ ВІДДІЛЕННЯ
ON-LINE КОНСУЛЬТАЦІЇ
Оподаткування спадщини
Ордер адвоката
Чи правомірні вимоги МВС про обовязківість друкування заяв та талонів при реєстрації чи знятті з реєстрації місця проживання, інших правочинах?
Чи потрібно змінювати права при зміні прізвища?
Аренда земельного паю: юридичні тонкощі користування
Як отримати реєстрацію за місцем вашого фактичного проживання?
Процедура дематеріалізації випуску акцій: порядок проведення, строки та можливі труднощі
Як продати квартиру, в якій була зроблена самостійна перебудова?
Обіг наркотичних речовин: закон і порядок
Закони України
Укази та розпорядження Президента України
Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів України
Накази
Двосторонні міжнародні договори









"Правовий тиждень", №35(108), 2008 р.

ГПК України давно потребує змін!

 Стабільність та врегульованість законодавчої бази забезпечує сталий надійний розвиток господарських відносин, сприяє вмотивованому реформуванню ринку. Чинний ГПК України був прийнятий ще у 1991 р., а тому не може повною мірою відповідати сучасним потребам правового врегулювання сфери господарських відносин. Нечіткість у визначенні підвідомчості та підсудності справ господарським судам, неврегульованість низки питань при вирішенні господарських спорів безпосередньо в суді, прогалини під час провадження у справах за участю іноземних підприємств і організацій породжують негативні тенденції в розвитку судової системи. Водночас із проголошенням основними принципами господарського судочинства – рівності перед законом та судом, змагальності та гласності розгляду справ – деякі норми ГПК України мимоволі ставлять сторони у нерівне становище та не забезпечують у достатній мірі право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

І знову про питання підвідомчості

Першим наріжним каменем всіх існуючих суперечностей є питання підвідомчості справ господарським судам. Здавалося б, за чинних ГПК України, ЦПК України та КАС України, які начебто розмежували повноваження існуючих судів, жодних проблем виникати не повинно. Втім практика засвідчує, що така законодавчо закріплена збалансованість повноважень судових органів не розв’язує всього комплексу проблемних питань, що виникають у щоденній роботі юристів.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (зокрема іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу СПД, мають право звертатися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю за захистом своїх порушених та оспорюваних прав і інтересів, які охороняються законом. Згідно зі ст. 104 КАС України право на звернення до адміністративного суду має особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Тобто якщо предметом спору є господарські відносини, то спір підлягає розгляду у господарському суді. Якщо ж предметом спору є публічно-правові відносини, то це компетенція адміністративного суду.

Проте уявімо, що, наприклад, податкова інспекція здійснила перевірку господарської діяльності юридичної особи, під час якої виявила певні порушення, склала відповідний акт і винесла повідомлення – рішення про сплату штрафних санкцій. Юридична особа з результатами перевірки категорично не згодна та бажає звернутися до суду, аби скасувати зазначене повідомлення-рішення. Тут і виникає плутанина, до якого ж суду треба звертатися. Оскільки предметом спору є господарська діяльність юридичної особи, її права та інтереси як суб’єкта господарського права, то логічно, що цей спір підлягає розгляду в господарському суді. Проте практика суперечить логіці – ці спори розглядаються в адміністративних судах, позаяк податкова інспекція є суб’єктом владних повноважень, а відповідно до пп. 1 п. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Стаття 17 КАС України закріплює, що в адміністративних судах розглядаються спори, пов’язані з оскарженням рішень органів державної влади. Як свідчить практика, навіть коли предметом спору є не оскарження рішення таких органів, їх дій або бездіяльності, а стороною виступає орган державної влади, такі спори все одно розглядаються в порядку адміністративного судочинства. В зв’язку з цим незрозумілою є позиція законодавця, який у ст. 2 ГПК України закріплює право органів державної влади звертатися до господарського суду. Можливо, краще визначити виключну підсудність справ, коли відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, як це закріплено у ст. 16 ГПК України. Так, слідуючи логіці законодавця, справи про банкрутство за заявами органів державної влади всупереч чинному законодавству України також слід розглядати в адміністративних, а не господарських судах, оскільки однією зі сторін є суб’єкт владних повноважень. Ось і виходить, що у питаннях підвідомчості ГПК України та КАС України не узгоджені один з одним та вносять суцільну плутанину в господарський та адміністративний процеси.

Український бізнес розвивається та поступово виходить на міжнародний ринок, а отже, законодавство, яке регулює господарські відносини, повинно відповідати міжнародним вимогам. Експерти мають схожі висновки, що перелік справ, підвідомчих господарським судам, які визначені ст. 12 ГПК України, має бути розширений та більш конкретизований.

Що ж стосується врегулювання порядку вирішення господарських спорів у першій інстанції, то невизначеність таких елементарних питань, як наслідки нез’явлення сторін у судове засідання, порядку ведення судового засідання, вирішення клопотань, ухвалення судових рішень дестабілізують господарський процес та надають можливість затягнути розгляд справи, користуючись прогалинами чинного законодавства. Крім того, слід чіткіше визначити підстави для зупинення провадження у справі та відкладення розгляду справи. Закріплюючи за сторонами право на звернення з заявою щодо роз’яснення і виправлення рішення (ухвали) відповідно до ст. 89 ГПК України, Кодекс не визначає ані строк, протягом якого можна звернутися з заявою, ані строк та порядок розгляду такої заяви.

Третій зайвий

Право на оскарження рішення суду є конституційним правом особи, яка звернулася до суду за захистом своїх порушених прав, свобод та інтересів, і ГПК України забезпечує апеляційне та подвійне касаційне оскарження рішень суду, проте не в повному обсязі. Наприклад, відповідно до ст. 91 ГПК України право подати апеляційну скаргу мають сторони у справі та прокурор. Однак згідно зі ст. 21 ГПК України сторонами у справі є позивач та відповідач і не враховані права третіх осіб у тих випадках, коли рішення суду стосується прав та інтересів останніх.

Ці ж обмеження регламентуються  ст.ст. 107, 111-14 ГПК України, згідно з якими лише сторони у справі можуть подати касаційну скаргу до ВГСУ та до ВСУ. Водночас у ст. 4-2 ГПК України закріплений справедливий принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Перегляд рішення (ухвали, постанови) господарського суду за нововиявленими обставинами – наступне коло питань, яке потребує виваженого аналізу та вдосконалення. Стаття 112 ГПК України встановлює, що господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення,  яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявнику. Проте яким чином довести, що саме ці обставини матимуть істотне значення для справи? Якими повинні бути ці обставини?

Уявімо ситуацію, що особа, яка не була залучена до участі в справі, дізнається, що справа, розгляд якої зачіпає її права та інтереси, розглядається в апеляційному чи касаційному порядку. І тут виникає правова колізія – адже ГПК України не передбачений порядок звернення в апеляційному чи касаційному суді з клопотанням про залучення особи до участі у справі. При цьому вона не може звернутися з заявою до місцевого господарського суду, оскільки судове рішення не набрало законної сили.

Крім того, в ГПК України не врегульовано питання відповідальності за неоплату послуг з проведення судової експертизи. На практиці такий механізм досить часто використовують для затягування справи. Мається на увазі, що сторонам у господарському процесі надається право вимагати проведення судової експертизи для вирішення певних питань, що потребують спеціальних знань, умінь та навичок (ст.ст. 22, 41 ГПК України). Коли сторона ініціює проведення експертизи, суд своєю ухвалою призначає проведення експертизи та направляє до експертної установи зазначену ухвалу. При цьому сторона, яка ініціювала проведення експертизи, повинна оплатити вартість її проведення. Дуже часто трапляються випадки, коли сторона-заявник експертизи умисно не оплачує її проведення, в зв’язку з чим документи повертаються до суду, який її призначив, та справа продовжує розглядатися за наявими документами. Проте в результаті таких умисних дій однієї зі сторін у судовому розгляді мимоволі відбулася перерва щонайменше на один місяць. Сама ж експертиза так і не була проведена. Таким чином, при внесенні змін до ГПК України необхідно врахувати всі аспекти, які дають можливість для зловживань.

Поверхневі зміни нікому не потрібні

На жаль, багато законопроектів про внесення змін до ГПК України, які подаються ВР України, не базуються на сукупному досвіді практиків та теоретиків, міжнародному досвіді, часто суперечать Конституції України та українському законодавству. Яскравим прикладом є законопроект «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України» (регістр. № 0893 від 23 листопада 2007 р.). Основною метою внесення змін до ГПК України, на думку авторів законопроекту, якими є Сергій Ківалов, Андрій Портнов, Дмитро Притика, є усунення недоліків ГПК щодо касаційного оскарження судових вирішень, а також спрощення судочинства у зв’язку з винятковими обставинами. Пропонується, що особи, які не брали участі в справі, мають право у відповідному порядку, передбаченому ГПК України, на апеляційне і касаційне оскарження судових вирішень у випадках, якщо рішення суду стосується питань про їх права, законних інтересів або обов’язків. Однак пропоновані зміни не лише звужують права юридичних і фізичних осіб, а й обмежують повноваження ВСУ, спричинюють необхідність внесення зміни до низки законодавчих актів України, насамперед Конституції України.

По-перше, запропонований законопроект вносить зміни до Кодексу, відповідно до яких оскаржити рішення ВГСУ у ВСУ тепер можливо буде лише на двох підставах, замість існуючих п’яти. А саме: в разі застосування судом касаційної інстанції закону чи іншого нормативно-правового акта, який визнано КСУ неконституційним і у випадку визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України. Таким чином, положення законопроекту повністю суперечать ст.ст. 22, 129 Конституції, які забороняють звуження змісту і обсягу існуючих прав людини і громадянина при внесенні змін до законодавства, а також гарантують забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішень суду. Слід ураховувати, що на практиці досить важко довести неконституційність того або іншого нормативно-правого акта, а для звернення в міжнародну судову установу, юрисдикція якої визнана Україною, потрібен певний час, що лише затягне судовий процес. Можна тільки уявити, яке навантаження матиме КСУ, якщо цей законопроект буде прийнятий.

По-друге, законопроект значно звужує повноваження ВСУ. Згідно зі ст. 125 Конституції, ст. 111-14 ГПК України, ст. 47 ЗУ «Про судоустрій України» саме ВСУ об’єднує в собі всі види судочинства (крім конституційного) і виносить остаточні ухвали, які не підлягають оскарженню. Частина 2 ст. 125 Конституції України ще раз наголошує, що нарівні з існуванням вищих спеціалізованих судів, найвищим судовим органом є ВСУ. Якщо раніше при розгляді постанови або рішення ВГСУ ВСУ мав право скасувати його і закрити провадження у справі, то за новим законопроектом він позбавляється таких повноважень. Внесення таких змін у ГПК України руйнує єдність судової системи України.

І, по-третє, намагаючись спростити процедуру судочинства і запобігти, таким чином, затягуванню судового процесу, законопроект його значно і ускладнює, зобов’язуючи сторони оспорювати рішення (постанови) судів всіх інстанцій.

***

Безліч прикладів з судової практики є беззаперечним доказом того, що ГПК України потребує змін. Проте такі зміни, по-перше, слід узгоджувати з нормами Конституції України та іншими нормативно-правовими актами. По-друге, замість того, аби скасовувати низку важливих норм ГПК, треба всі сили спрямувати на виправлення існуючих недоліків, а вже потім вирішувати такі глобальні питання, як статус ВСУ в системі судів загальної юрисдикції України та його повноваження при перегляді судових рішень.


підбірка нормативно-правових актів, якими регулюються питання соціального захисту переселенців, надання їм різних видів пільг та державної допомоги.
Детальніше


Афоризми
Вор должен сидеть в тюрьме и народ не интересует каким способом я туда его упрячу. Вор должен сидеть в тюрьме! Вот что людей интересует!
Глеб Жеглов

Відгуки і рекомендації
Андрей Мизовец,
президент ассоциации «Газовые трейдеры Украины»
Национальная правовая палата - это профессионалы, за которыми стоят реальные успешные проекты.
Детальніше


Як позначиться на результатах місцевих виборів введення мажоритарної системи?
Не змінить ситуацію
Склад рад стане "чистіше"
Необхідна змішана система виборів



Особистий кабінет

Логін
Пароль
 



  Надрукувати

© 2007-2008 Copyright Национальная Правовая Палата. Использование материалов данного сайта допускается только при наличии письменного разрешения
Разработка сайта - CodEX World Studio