Газета «Голос України», 13.05.2004, №86

Пiльги чи адресна допомога - передвиборнi коливання на шкалi лицемiрства

Якщо висування Віктора Януковича 14 квітня єдиним кандидатом на президентську посаду від парламентської більшості миттю стало «номером один» порядку денного всіх провідних мас–медіа, то про другу подію, яка відбулася в цей же день, згадають, скоріш за все, ближче до червня, коли в парламенті слухатиметься бюджетна резолюція–2005. Маємо на увазі прийняте урядом рішення про скасування стратегії заміни пільг адресною допомогою.

Мінпраці вже заявило про те, що ця постанова знімає соціальну напругу, яка виникла у зв'язку з реформуванням існуючої системи пільг. Однак це рішення стало яскравим показником непослідовності нинішнього уряду і відсутності в нього стратегії соціального розвитку країни. Проблема впорядкування успадкованої від Радянського Союзу розгалуженої системи пільг і компенсацій висить над суспільством дамокловим мечем із перших років незалежності. На сьогоднішній день понад сто видів соціальних гарантій регулюються 46 законами України і постановами Кабінету Міністрів, право на той чи інший вид допомоги мають більш як 15 млн. громадян. Для фінансування в повному обсязі потреб сфери соціального захисту в Україні потрібно майже 17 мільярдів гривень. Торік на соціальну сферу було передбачено менше третини від цієї суми і невідомо поки що, скільки з них дійсно потрапило за призначенням – у руки пільговикам, а скільки осіло по дорозі. До того ж, хоч як це не абсурдно, саме ті, хто дійсно потребує соціальної допомоги, якраз її і не одержують: в Україні на 20% найбіднішого населення припадає лише 8% загальної вартості існуючих пільг, а 20% найбагатших верств населення, маючи в складі сімей пільговиків або іншим способом підпадаючи під ту чи іншу норму законодавства, одержують близько 35% всіх чинних соціальних виплат.

Отже, замість того, щоб допомагати справді бідним, наша сьогоднішня система пільг працює на багатих. Тому рано чи пізно реформування не уникнути. Водночас депутатський корпус, в першу чергу мажоритарники, які обіцяли своїм виборцям ні в якому разі не допустити зниження існуючого рівня соцзахисту, завжди підкреслювали, що ліквідація пільг для соціально незахищених громадян може привести до ще більшого зубожіння населення країни і поглиблення розшарування суспільства за матеріальною ознакою. І без того щорічно кількість громадян України, які живуть за межою бідності, збільшується на 1,5–2%. Наша парламентська група депутатов–мажоритарників «Народний вибір» завжди наголошувала: у справі реформування соціальної сфери головне – не викликати протистояння між пільговиками, платниками податків, які наповнюють державний бюджет, і урядом. І не лукавити. Рішення повинно бути зваженим, стратегічним (а не тимчасово політично або економічно вигідним) і, основне, – прийнятим на основі закону.

Питання переходу від системи пільг до адресної допомоги відкрите ще з 2002 року, але в держбюджеті ніколи не знаходилося коштів, щоб здійснити реформу. Уряд Анатолія Кінаха, хоча і затвердив стратегію переходу до адресної допомоги, теж без особливого ентузіазму відносився до скасування пільг, адже для цього потрібна велика політична воля. Потрібно, щоб конкретного політика не лякало усвідомлення того, що це болюче, але необхідне «лікування соціалки» напевно буде коштувати йому прем'єрського крісла. Але уряд Кінаха ніколи не дозволяв собі метань, коли сьогодні говориться одне, беруться під це кошти з держбюджету, а завтра виявляється, що Кабмін передумав. Україна – соціальна правова держава, йдеться у першій статті Конституції. Хіба це порожні слова, декларації? Ні. Для громадян це віра у свою країну, база, на якій зростає патріотизм. А для влади – це завдання, пряме керівництво до дії. Реформування соціальної сфери – не іграшки, це питання дотримання конституційних прав громадян, яке потрібно вирішувати грамотно і професійно, без метань з одного боку в другий.

А виходить, що спершу Кабмін продавлює в червні 2003 року введення адресної допомоги, а тепер робить вигляд, що економічна ситуація в країні покращилася і пільги скасовувати не треба. Чи це не лукавство? Всі без винятку свідчать – грошей на пільги в бюджеті немає і взятися їм немає звідки. Переходу до адресної допомоги все одно рано чи пізно не уникнути, інакше на соціальній сфері можна буде ставити хрест вже в найближчі роки.

Хотілося б нагадати, що Кабінет Міністрів і, у тому числі, Міністерство праці і соцполітики – це органи виконавчої влади, а не передвиборні штаби кандидата в Президенти, тим більше – за рахунок держбюджету. З приводу останнього теж, до речі, є питання. Куди тепер підуть ті 29,5 мільйонів гривень, які були закладені для того, щоб розпочати перехід до адресної допомоги? За словами Мінпраці, «на створення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, що мають право на пільги відповідно до чинного законодавства, і підвищення ефективності управління системою соціального захисту населення». Але, по–перше, закордонними поїздками чиновників на семінари «підвищення кваліфікації», перефарбуванням стін у приміщеннях установ соцзахисту і вивішуванням на них кольорових стендів соціальний захист поліпшити неможливо. Якщо переходу до адресної допомоги не буде, ці кошти треба виплатити напряму людям. Так, це небагато, і на всіх не вистачить. Але виплатіть хоча б дітям–інвалідам, яких в Україні проживає 154 тисячі, соціальна допомога в них сьогодні 70 грн. Якщо виплатити їм хоча б по 50 гривень, це буде всього 7,7 млн. грн. Реальна допомога дітям – це не віртуальне «підвищення ефективності управління». По–друге, навіщо, питається, тепер, коли перехід до адресної допомоги відкладається на невизначений час, створювати–таки Єдиний держреєстр пільговиків? Чи не для того, щоб повною мірою реалізувати введення єдиного соціального посвідчення?

Поки що небагато хто встиг добре поміркувати про те, що ж насправді означає ця січнева постанова Кабміну. Відповідно до неї громадяни України, які мають право на одержання декількох посвідчень представників соціально незахищеної категорії, відтепер мають право лише на один статус і, відповідно, на одне посвідчення. Чи не вийде так, що люди вимушені будуть обирати між якимось «пільговим» посвідченням та пенсійним, яке гарантує заслужений роками праці дохід? Невже в результаті, не ліквідуючи пільги напряму, їх ліквідують побічно?

На жаль, найближчим часом вже ніхто не акцентуватиме увагу на цих питаннях – ні ліва опозиція, ні права, ні Кабмін. Наближаються президентські вибори, починається боротьба за владу. Хоч би якими різними були українські політики, втрачати політичні дивіденди вже нікому з них не до смаку...

Володимир ГОШОВСЬКИЙ,
народний депутат України