Газета «Слово ветерана», 13.12.2004, №99

Володимир ГОШОВСЬКИЙ: «Багато депутатiв ще не навчилися працювати»

Цією осінню Верховна Рада прийняла багато важливих рішень. Я ціную Ваш час і не буду переказувати те, що показують по телевізору. Ви мене не для цього обирали. Хочу зупинитися на останніх подіях, на конкретних прикладах показати Вам, що відбувається в парламенті, але по різних причинах не попадає в новини. Або не знаходить належного пояснення. Вважаю своїм обов'язком відзвітувати перед Вами, шановні виборці, про свою роботу, пояснити свою позицію з питань, що усіх нас хвилюють.

Ви знаєте, що через зрив роботи Верховної Ради опозиційними фракціями цілий ряд важливих рішень був прийнятий із затримкою або не прийнятий узагалі. Втім, якщо чесно, це стосується не тільки опозиції, але і партійних фракцій парламентської більшості. Подивіться, хто блокує трибуну Верховної Ради, хто влаштовує бійки в сесійному залі. Це ті самі персонажі: рухівці, комуністи, соціал–демократи. Останнім часом до них додалися представники Партії регіонів. І хочу підкреслити: чим ближче будуть президентські вибори, тим частіше буде відбуватися в парламенті подібний цирк.

Депутати, обрані в округах, які представляють реальні інтереси реальних, а не статистичних виборців, трибуну не блокують і засідання не зривають. Ми прийшли у Верховну Раду працювати, закони приймати, а не готуватися до президентських виборів і перекроювати під себе виборче законодавство.

Останній місяць в центрі уваги був бюджет на 2004–й рік. На минулому тижні бюджет прийняли в другому читанні. Скажу чесно: у мене до нього було багато питань. Зокрема, по скасуванню і без того мізерних пільг працівникам освіти, формуванню дохідної частини бюджету. Я переконаний, і Ви, думаю, погодитеся зі мною, що прибуток державних підприємств повинен йти в бюджет, а не осідати в приватних кишенях. Не можна заощаджуючи на вчителях, безконтрольно «дерібанити» кошти «Укртелекому» і «Ощадбанку», а бюджетний дефіцит покривати за рахунок грошей від приватизації підприємств. До речі, ще треба сім разів подумати, чи варто ці підприємства продавати, тим більше в рік президентських виборів.

Загалом, до бюджету в нас багато питань. І вони поки залишаються. Проте, я переконаний: краще поганий бюджет, чим зовсім ніякий. Тому я голосував за прийняття бюджету.

Тепер такий момент: бюджет прийняли, а виправлення до податкових законів, без яких бюджет-2004 не добирає 3,5 мільярди гривень, провалили. Цим законом, зокрема, передбачалося звузити перелік пільг по ПДВ, систематизувати акцизну політику, ввести податкове ліцензування. Зміни пропонувалося внести в Закони «Про податок на додану вартість» і «Про оподаткування прибутку підприємств», в Декрет Кабінету Міністрів «Про акцизний збір». Найбільш важливі зміни стосувалися порядку бюджетного відшкодування ПДВ. Усі ви знаєте, що означає проблема повернення ПДВ для великих харківських підприємств, які виробляють продукцію на експорт.

У підсумку законопроект набрав 202 голоси. Так що опозицію тут обвинувачувати нема в чому. Уряд не зумів навіть своїм прихильникам пояснити необхідність цього рішення. Тепер же виходить, що в бюджеті буде «дірка» у 3,5 мільярди. Виходить, щоб її закрити, треба або займати на Заході, або включати друкарський верстат, або затримувати виплату зарплат бюджетникам і пенсій старим. Все це ми вже проходили. Але, на мій превеликий жаль, не всі мої колеги це розуміють. А багато хто і не хочуть розуміти. За ними не стоять конкретні виборці. Вони можуть собі дозволити діяти за принципом «чим гірше, тим краще». А я вважаю, перш ніж обвинувачувати уряд, треба запитати себе: «Що зробив особисто ти для того, щоб твоїм виборцям жити стало хоч трішки легше?» Я думаю про це перед кожним голосуванням і відповідаю за кожне своє слово, тому мені не соромно зараз дивитися Вам у вічі.

У зв'язку з бюджетом от ще на чому хочу зупинитися. Останнім часом, як відомо, на Україні бурхливо розвивається партійне будівництво. (Якби житло такими темпами будувалося!) Партійні функціонери, які дуже часто ніяк не зв'язані з виборцями і не представляють нічиї інтереси крім власних, хочуть, щоб їхня діяльність фінансувалася з державної скарбниці. Тобто, щоб було як раніш – з народної кишені утримувати обкоми і райкоми з усіма їх інструкторами, лекторами, пропагандистами, секретарями, секретарками і так далі. Але раніш хоч одна партія була, а тепер–то їх майже сотня – це вже після того, як Міністерство юстиції прикрило кілька десятків «шарашкіних контор». Одну партію прокормити ще можна було, а щоб прокормити сотню, або хоча б десяток, прийдеться забирати гроші в когось іншого. І, як завжди, крайніми виявляться вчителі, лікарі, пенсіонери.

Депутатська група «Народний вибір», уповноваженим представником якої я є, одноголосно голосувала проти такого використання державних засобів. І це принципова позиція. Бізнес – це бізнес, а політика – це політика. На ній не можна гроші заробляти, це просто нечесно по відношенню до виборців. Ніякої торгівлі голосами виборців бути не повинно, ні до виборів, ні після. Тому я особисто підготував законопроект про те, щоб депутати обиралися тільки в округах і звітували в першу чергу перед своїми виборцями, а вже потім (якщо особисто їм це необхідно) – перед своїми партійними босами.

Я ні в яку партію не вхожу, і вступати нікуди не збираюся. У мене своя партія – партія інтересів харків'ян.

Незважаючи на те, що основна увага була прикута до прийняття бюджету на наступний рік, на минулому тижні парламент розглянув цілий ряд питань, які заслуговують не меншої, а можливо і більшої уваги.

Наприклад, у четвер Верховна Рада прийняла Закон про використання земель оборони. На території Харківщини знаходиться чимало військових об'єктів, тому ми з вами добре знаємо проблеми, які з цим пов'язані. Особисто я голосував за цей закон, тому що не хочу, щоб у нас повторилося те, що случилося недавно в Артьомовську Донецької області.

Ще одне питання, якого хочу торкнутися, – дні уряду і парламентські слухання. Цю сторону нашої роботи завдяки трансляції по телебаченню і радіо ви знаєте досить добре. І добре бачите, як деякі депутати використовують будь-яку можливість, щоб попозувати в телевізорі. При цьому їм часто «по барабану» про що мова. Головне – поголосніше кулаком по трибуні гримнути та уряд з президентом покритикувати. Тим часом багато проблем – дійсно гострих та актуальних – залишаються без належної уваги. Так, парламент не зміг прийняти постанову про проведення в грудні цього року Дня уряду, присвяченого вивченню в наших школах російської літератури – як загальної спадщини східних слов'ян. Особисто я голосував за цю постанову, тому що російська мова і російська література є рідними для більшості жителів Харкова. І це не абстракція – це реальна проблема, яка стосується кожної харківської родини, де є школярі.

Іноді не вдається прийняти потрібне рішення з першого разу. Ви добре знаєте, як у нас люблять говорити про європейський вибір і європейську інтеграцію. А як доходить до справи... Так при голосуванні за Програму адаптації законодавства України до норм Європейського Союзу 8 голосів не вистачило. Довелося голосувати ще раз. З другого разу вийшло. Деяким колегам вдалося пояснити, що слова про європейську інтеграцію повинні бути підкріплені конкретною справою. Інакше ми до Європи і через п'ятдесят років не доберемося. Будемо тільки розповідати один одному про європейський вибір і дивуватися, чому нас там не чекають.

Нажаль, і проголосувати ще раз не завжди виходить. Так проект Закону про місцеву міліцію не вдалося включити до порядку денного через те, що не вистачило всього 5 голосів. Хтось вийшов покурити, хтось подзвонити, в результаті закону немає. А це не просто закон. Це закон, який дасть можливість наблизити міліцію до проблем, з якими ми зіштовхуємося щодня. Це бомжі, безпритульники, пробки на дорогах, двірські хулігани, цигани, наркотики в школах, торгівля з землі продуктами сумнівної якості і багато чого іншого. Цих проблем не видно з високих київських кабінетів. Але тут, на місці про них знають не з чуток.

Пам'ятаю в дитинстві я любив дивитися фільми про дільничного Аніскіна, який був близьким і зрозумілим для людей, який користувався їхньою довірою і повагою, до якого могли звернутися з будь–якого питання. Отже, цей закон дозволить нам мати міліцію, яка буде підпорядковуватися органам місцевого самоврядування і займатися винятково питаннями місцевого значення. А поки цього не буде, закон і порядок так і будуть для нас абстрактними категоріями. Будемо і далі боротися із злочинністю й одночасно створювати для неї сприятливий ґрунт.

Дотепер не прийнятий навіть у першому читанні Житловий кодекс. Але для жителів міст, особливо таких мегаполісів, як наш Харків, цей кодекс може навіть важливіший, ніж Конституція. Питання оплати тепла, газу, світла – для будь–якої нормальної людини набагато ближче і зрозуміліше, ніж виборча система або повноваження прем'єр–міністра.

Особисто я голосував за Житловий кодекс, але в парламенті, як ви знаєте, один у полі не воїн. І багатьом моїм колегам, особливо тим, хто пройшов за партійними списками, на глибокий жаль, грубо говорячи, наплювати, на те, скільки коштують сьогодні комунальні послуги, як формується ціна на них, куди йдуть комунальні платежі, хто і як витрачає ці гроші. А це не просто гроші, це значна, а для багатьох і велика частина сімейного бюджету.

З іншого боку, при тому, що інтереси виборців для нас повинні бути безумовно на першому місці, ми повинні думати і про престиж держави. Я обидва рази голосував за спрямування нашого миротворчого контингенту для участі України в Місії Організації Об'єднаних Націй у Ліберії. Це можливість ще раз продемонструвати усьому світу спроможність нашої держави. А це треба хоча б для того, щоб ми не асоціювалися у світі лише з Чорнобилем, корупцією й убивством журналістів. Не треба забувати і про те, що для багатьох наших солдатів участь у миротворчих операціях – це чи не єдина можливість поправити своє матеріальне становище. Держава не може сьогодні забезпечити своїм захисникам гідний рівень життя. Це факт, з яким треба рахуватися.

У цьому ж контексті варто згадати і Постанову про стан і охорону пам'ятників історії і культури українського народу, як на Україні, так і за її межами. Ми вважаємо недостатньою діяльність уряду в цьому напрямку. Історія і культура – це не тільки наше минуле, але і наше майбутнє, це відповідальність перед майбутніми поколіннями, перед нашими дітьми й онуками. Ті ж німці або французи піклуються про могили своїх солдатів незалежно від того, у якій армії вони воювали, і в якій землі знайшли останній спокій. Багато в чому тому вони і живуть гідно, що думають про те, яка пам'ять залишиться про них у нащадків.

Володимир ГОШОВСЬКИЙ,
народний депутат України,
уповноважений представник
депутатської групи «Народний вибір»