Газета «Слобідський край», 17.09.2004

Володимир Гошовський: «Соцiальний захист - це палка о двох кiнцях».

Нещодавно, а саме 9 вересня, депутати Верховної Ради України прийняли у другому читанні та в цілому проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження». Оминути увагою його неможливо.

Я вважаю, що прийнятий закон є надзвичайно важливим та актуальним в сучасних умовах, оскільки мова йде про заборону примусового виселення за борги по квартплаті та комунальних послугах найбільш соціально незахищених верств населення, а іншим, чиє житло все ж таки має бути примусово реалізоване за борги, надати інше житло площею не менше встановленої норми.

Будь–яка цивілізована країна не може бути зацікавлена в збільшенні кількості людей «без визначеного місця проживання». Тим більше, що найвищі шанси потрапити на вулицю за борги сьогодні мають ті, кому заборгувала сама держава, яка не забезпечує дотримання конституційної вимоги про те, що пенсії, інші види соціальних доплат та допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Автори закону наголошували на тому, що він покликаний забезпечити конституційне право громадян України на соціальний захист (стаття 45 Конституції України). Але слід зауважити, що в наш час будь–які новації в соціальній сфері завжди є «палкою о двох кінцях». І даний закон не є виключенням. Конституція, чиї положення є головним аргументом авторів законопроекту, є і головним їх супротивником. Стаття 24 Конституції закріплює рівність прав громадян перед законом, тому встановлення будь–яких привілеїв (в даному випадку заборони на вилучення житла у певних категорій осіб) є недопустимим.

Хіба буде прийнятна ситуація, коли у квартирі в 100 кв.м, яка перебуває у власності ветерана війни чи інваліда, буде проживати певна кількість осіб з достатнім рівнем доходів і свідомо не платити за житло, знаючи про свою так би мовити «ветерансько–житлову недоторканість» і накопичуючи тисячні борги? В той час, як сім'ї з мізерними доходами, які ледь-ледь дозволяють зводити кінці з кінцями, проте не дозволяють їм отримати статус малозабезпечених, будуть жити під щоденною загрозою виселення.

Нажаль, якщо подивитись з цієї точки зору, даний законопроект відкриває широке поле для зловживань, і в певних нюансах взагалі є шкідливим для суспільства. Зокрема, громадянам, у яких є суттєві борги по квартплаті, буде вигідніше зареєструватися безробітними, щоб не втратити житло, а не шукати офіційну високооплачувану роботу, щоб сплатити борги. Це призведе до тінізації доходів громадян, з якою наша держава веде боротьбу останні 10 років.

Практика примусового вилучення житла та іншої власності за борги в судовому порядку з точки зору права є абсолютно нормальною – борги треба сплачувати. Інакше одного дня комунальні підприємства можуть просто припинити свою роботу, і тоді усі (і пільговики, і не пільговики, і боржники, і сумлінні платники) опиняться у рівних умовах – коли в квартирах взагалі не буде ні світла, ні води, ні опалення. Чи потрібна комусь така «рівність»?

Але з іншого боку, доки виплата по безробіттю складає менше чверті прожиткового мінімуму, вимагати від безробітних своєчасної плати за житло держава просто не має права. Нагадаю, що найближчим часом Верховна Рада буде розглядати законопроект про прожитковий мінімум на 2005 рік. А нормативна оплата за житло, до речі, є складовою прожиткового мінімуму. Тому надзвичайно важливим буде, яку суму цього року Кабінет Міністрів запропонує закласти в прожитковий мінімум на утримання житла. І нагадаю, що з 2001 року в держбюджеті встановлюється рівень забезпечення прожиткового мінімуму, виходячи з якого у нас в країні і встановлюється право громадян на соціальний захист і який досі не перевищував 24% від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

На мою особисту думку цей закон треба було прийняти. Але заборону на примусове відчуження майна соціально незахищених верств населення необхідно було встановити лише до того часу, коли пенсії, інші види соціальних доплат та допомоги, які є основним джерелом існування, будуть дорівнювати прожитковому мінімуму, як передбачено ст.45 Конституції України. Це змусило б і нинішній уряд, і всі наступні, перед якими постане проблема заборгованості в житлово–комунальній сфері, згадати, що перед тим, як збирати борги, держава має виконати власні зобов'язання перед громадянами.

Володимир ГОШОВСЬКИЙ,
народний депутат України
уповноважений представник депутатської групи «Союз»