Інтернет-видання «RUpor», 21.01.2005

Халiф на годину або мiсiя нездiйснима?

З квітня 2006 року Україні належить вступити в нову політичну епоху – епоху формування і боротьби крупних партій. Боротьби відкритої – за першість в парламенті і крісла в міністерствах, і кулуарної – за залучення на свою сторону дрібних фракцій, кількість яких в парламенті-2006, враховуючи 3%-ну «прохідність», буде значною. Як результат – ми спостерігатимемо, як мінімум, щорічні зміни всього складу уряду. І «первістком» в цій епопеї стане перший уряд Президента Ющенка, якому в квітні 2006 року доведеться скласти повноваження перед новообраним парламентом.

Склад уряду-2005 сьогодні цікавить саме в розрізі своєї явно «короткої долі» і відповідної місії – заробити новому Президенту кредит народної довіри на парламентських виборах-2006. Не варто забувати про два нюанси. Перший – після затвердження програми уряду парламент як мінімум рік не має права висувати йому вотум недовіри. А це означає, що можливість перестановок в Кабміні-2005 майже до самих парламентських виборів залежатиме виключно від бажання Віктора Ющенка.

Другий нюанс – чотири з п'яти років президентства Віктору Ющенку доведеться спиратися на парламент-2006. І від якості цієї «опори» прямо залежатиме, чи зможе він в 2009 році повторно одержати президентську булаву. Якість в даному випадку прямо пов'язана з кількістю «провладних» мандатів в парламенті. Причому не лише тих, які одержить на виборах безпосередньо пропрезидентська партія чи блок, але й інших, які пройдуть до парламенту на ідеї підтримки політики діючого Президента і уряду. Звідси висновок – Ющенку вкрай потрібно, щоб за відведений йому рік уряд-2005 попрацював дуже добре.

А між тим 2005-й рік легким бути не обіцяє, як би не рекламували аналітики «українське економічне диво» (зростання ВВП, збільшення реальних доходів населення тощо). Загрозливі темпи росту інфляції на тлі пониження рівня соціального захисту здатні викликати до осені різкий сплеск незадоволеності в суспільстві – люди відчують, що, не дивлячись на зростання доходів – зарплат, пенсій, стипендій, вони реально стали біднішими. Окрім того, в перший рік президентства на Ющенка обвалиться цілий шквал традиційних вимог – повернути «згорілі» внески в Ощадбанку, погасити борги по зарплаті, забезпечити всі встановлені законом пільги і т.п. Пенсіонери, які одержують мінімальну пенсію, просто не зрозуміють, якщо новий уряд позбавить їх доплати до прожиткового мінімуму, встановленої попереднім Кабміном.

Напрошується запитання – а чи потрібно, виходячи зі всього вищевикладеного, Президенту Ющенку призначати на рік коаліційний уряд, кожен міністр в якому працюватиме в першу чергу на парламентські перспективи своєї політичної сили? Іншими словами – не стільки працювати, скільки намагатися видати чужі досягнення або результати спільної праці за свої особисті заслуги, вести боротьбу «за лаштунками», абстрагуватися від проблемних ділянок роботи і створювати власний імідж за допомогою легких і популістських заходів? При тому, що питання зняття такого уряду залежатиме виключно від Ющенка, вийде, що всі досягнення Кабміну будуть приписані конкретним політичним силам, а всі поразки – безпосередньо Президенту і його людям.

Враховуючи, що дуже багато хто в країні «спить і бачить», як би звинуватити нову команду у тому, що «дорвалися до влади», «потрібно за рік встигнути розікрасти все, що ще не розікрали» і т.п., Ющенку необхідно, щоб його перший Кабмін працював на нього і лише на нього. А це означає, що в ньому не повинно бути місця нічиїм політичним амбіціям і претензіям на публічність, окрім амбіцій і претензій Ющенка.

Таких варіантів є два. Перший – різношерсті політичні соратники нового Президента, оцінивши реальну ситуацію, забувають про крісла і портфелі, володіння якими дозволяє безкоштовно з'являтися на екранах телевізорів і в пресі, починають активно працювати в парламенті, а в новий коаліційний Кабмін делегують професіоналів. Другий – Ющенко формує професійний уряд сам. В обох випадках Віктора Ющенка чекає серйозне незадоволення багатьох соратників, але ж усім в будь-якому випадку не догодиш.

І наприкінці наведу цитату відомого італійського мислителя, яка, на мою думку, якнайкраще характеризує ситуацію, що склалася. «Тому, хто приходить до влади за допомогою знаті, важче утримати владу, ніж тому, кого привів до влади народ. Якщо государ оточений знаттю, яка почитає себе йому рівною, він не може ані наказувати, ані мати незалежний образ дій. Той же, кого привів до влади народ, править один, і навколо нього немає нікого або майже нікого, хто не бажав би йому підкорятися».

Формування уряду-2005 стане для Віктора Ющенка першою і дуже серйозною перевіркою – чесно кажучи, його попередника доля ніколи так серйозно не випробовувала. Буде достатньо однієї помилки, аби на момент парламентських виборів-2006 народ України вже відчув біль розчарування. Віктор Ющенко називає себе народним Президентом. А якщо так, він повинен пам'ятати, що не «можна чесно, не ущемляючи інших, задовольнити домагання знаті, проте можна – вимоги народу, оскільки у народу чесніша мета, ніж у знаті: знать бажає пригноблювати народ, а народ просто не бажає бути пригноблюваним».

Постійна адреса цієї статті в Інтернеті:
http://www.rupor.info/full.php?aid=5742&c=0053B5

Володимир ГОШОВСЬКИЙ,
народний депутат України