Газета «Время», 29.07.2003, №80

«Пiльгове» протистояння: реалiї сьогодення

19 червня Верховна Рада України своєю постановою затвердила документ, який буде закладений в основу річного бюджету держави в майбутньому 2004 році. «Основні напрями бюджетної політики на 2004 рік» не викликали різкої критики і були прийняті парламентом вчасно. Але це не означає відсутності в них проблемних моментів. І в першу чергу це стосується питання соціального захисту населення.

У п.17 Бюджетної резолюції-2004 задекларовано перехід від системи соціального захисту, що базується на принципі надання пільг, до політики зростання доходів і надання адресної грошової допомоги соціально незахищеним верствам населення. Нагадаю, що питання ліквідації пільг піднімалося ще в Бюджетній резолюції минулого року і вже тоді викликало хвилю обурення серед громадян. У Державному бюджеті-2003 не знайшлося коштів на проведення так званої соціальної реформи. Сьогодні це питання порушується знову.

Щорічно кількість громадян України, які живуть за межею бідності, зростає на 1,5-2%. Ліквідація пільг для соціально незахищених громадян може привести до ще більшого збідніння населення країни і поглиблення розшарування суспільства за матеріальною ознакою. На цьому я наголошував у своїй передвиборній програмі – наголошую на цьому і зараз. Варто зауважити, однак, що існуюча система соціального захисту, незважаючи на небажання пільговиків відмовлятися від неї, грішить чималими «дірами», особливо в частині виконання законів та фінансового забезпечення. Так чи інакше, вона вимагає реформування, але – реформування розумного, ні в якому разі не порушуючого прав громадян на допомогу з боку держави.

Проблема упорядкування отриманої у спадок від Радянського Союзу розгалуженої системи пільг і компенсацій висить над суспільством «домокловим мечем» з перших років незалежності. На сьогодні більше 100 видів соціальних гарантій регулюються 46 Законами України та Постановами уряду. Згідно цих нормативних актів право на той чи інший вид допомоги мають більше 15 млн. громадян.

Головним аргументом на захист проведення соціальної реформи є, за словами «реформаторів», те, що сьогоднішні економічні реалії не дозволяють навіть наблизитися до виконання вимог соціального законодавства. Іншими словами – грошей у бюджеті на пільги немає. І з цим важко не погодитися.

Елементарні розрахунки, проведені виходячи з законодавчо закріплених розмірів соціальних виплат та кількості громадян, які за законом мають на них право, дають в результаті близько 17 мільярдів гривень. Такі кошти необхідні для фінансування у повному обсязі потреб сфери соціального захисту в Україні. Це виходить далеко за межі можливостей Державного бюджету, в якому на 2003 рік передбачено на ці цілі тільки близько 5 мільярдів гривень.

Яскравим свідченням недосконалості існуючої системи соціального захисту є те, що на 1 травня 2003 року за даними Держкомстату заборгованість тільки по виплатах соціальної допомоги родинам з дітьми склала 2,4 млн. грн. Що стосується заборгованості по виплатах студентам, курсантам і учням, вона на 1 травня 2003 року склала 3,2 млн. грн. В ракурсі минулих недавно парламентських слухань з проблеми демографії в Україні хочу зауважити, що подібна «підтримка» молоді і дітей навряд чи буде сприяти поліпшенню демографічної ситуації в країні.

Як аргумент у захист існуючої системи мені можуть навести те, що заборгованість по фінансуванню виплати пенсій і грошової допомоги по установах Мінфіну і Пенсійного фонду не виникала після повної її ліквідації у вересні 2000 року. Наведу контраргумент – середній рівень пенсій у 2002 році склав 137 гривень, тобто 40% прожиткового мінімуму! При цьому злидарському розмірі пенсій їхня несвоєчасна виплата стала би свідченням крайньої безвідповідальності держави і, ймовірно, «останньою краплею в чаші терпіння» громадян, що привела б до соціального вибуху.

Дотепер не вирішено проблему погашення заборгованості чорнобильцям, а це 722 мільйона (!) гривень. Не треба бути професійним фінансистом, щоб зрозуміти, яким тягарем цей борг лягає на майбутній (та й на наступні в 2005-2006 р.р.) державний бюджет. У цьому контексті проведення соціальної реформи здається не просто актуальним, але й необхідним.

Однак у медалі є і зворотний бік. Крім прямих виплат у вигляді пенсій і грошової допомоги, прив'язаних до прожиткового мінімуму і покликаних забезпечити незахищеним громадянам мінімально необхідний рівень доходів, соціальне законодавство України передбачає ряд соціально-побутових пільг для ветеранів праці та військової служби, учасників війни, громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і таких, що мають заслуги перед Батьківщиною. В першу чергу, це безкоштовне або частково оплачуване одержання лік, зубопротезування, забезпечення санаторно-курортним лікуванням, користування пасажирським транспортом, зниження плати за житлово-комунальні послуги і т.д.

Про ліквідацію саме цих пільг і йде мова, коли говорять, що замість безкоштовних послуг окремим категоріям громадян повинні надаватися кошти для повної оплати таких послуг. Впевнений, що у моїх виборців одразу виникне резонне питання – на підставі чого прийматимуться рішення про надання допомоги і як будуть проводитись відповідні розрахунки? Тобто, хто і скільки в результаті буде одержувати?

«Від кожного по можливостях – кожному по потребах». Як це не дивно, але саме цим «гаслом комунізму» можна резюмувати задекларований урядом перехід до системи адресної соціальної допомоги. Виникає питання – а хто візьме на себе сміливість визначати рівень потреб громадян? Хто вирішить, скільки коштів необхідно виділити на проведення операції на серце немовляті з малозабезпеченої родини? І хто в цьому випадку дасть гарантію успішності цієї операції?

Що стосується пільг ветеранам і пенсіонерам, то хочеться нагадати, що держава, яка проголосила себе в Конституції соціальною та правовою, повинна як мінімум дотримуватися правила «Кожному – по заслугах». Я хотів би подивитися в очі тому, хто сьогодні ліквідацією пільг цим категоріям громадян ризикнув би поставити під сумнів їх заслуги перед суспільством.

Приймати рішення про скасування пільг завжди дуже важко – і з політичної точки зору, і з моральної. Сьогодні захисники пільгової системи апелюють до ст. 22 Конституції, яка говорить, що при прийнятті нових законів або внесенні змін у діючі не допускається звуження змісту або обсягу існуючих прав і свобод. Але й тут виникає питання: коли пільга, передбачена законодавством, реально державою не надається і не фінансується – чи це не є відвертим порушенням прав і свобод громадян України?

У своїй щорічній доповіді 18 квітня 2003 року Уповноважений з прав людини ВРУ Ніна Карпачова наголосила на тому, що 40% усіх звернень громадян стосуються порушень їх соціально-економічних прав – на працю, на заробітну плату, на надання житла, пенсій, унаслідок позбавлення пільг. За останні три роки офіційний рівень бідності виріс з 26 до 28%. Громадяни України, не маючи елементарних засобів до існування, заявляють про факти масового порушення їх конституційного права на достатній рівень життя. За оцінками самого населення України та деякими соціологічними даними до категорії бідних сьогодні можна віднести близько 70% громадян.

І тут варто згадати про можливо найвагоміший аргумент критиків існуючої системи державної допомоги. Річ у тім, що, як це не абсурдно, саме ті, хто дійсно потребує і заслуговує на соціальну допомогу з боку держави, якраз її і не отримують! Експертні дані свідчать: в Україні на 20% найбіднішого населення припадає лише 8% загальної вартості існуючих пільг. Для порівняння – 20% найбагатших верств населення, маючи у складі сімей пільговиків чи іншим чином підпадаючи під ту чи іншу норму законодавства, отримують близько 35% всіх діючих соціальних виплат. Виходить, що замість того, щоб дійсно допомагати бідним, наша система пільг працює на багатих?

На засіданні Верховної Ради при розгляді проекту Бюджетної резолюції-2004 уникали називати цифри, що окреслюють ситуацію із заробітною платою. Назвемо їх зараз. На 1 травня 2003 року за даними Держкомстату сума невиплаченої заробітної плати склала 2 млрд. 364,2 млн. грн, збільшившись з 1 січня 2003 року на 4 млн. грн. Наявні доходи (тобто ті реальні засоби, що можуть бути використані населенням на придбання товарів та послуг) у розрахунку на одну особу в квітні 2003 року склали 219,5 грн. (проти 221,7 грн. у квітні 2002). Який рівень життя можуть забезпечити такі доходи – питання риторичне.

Уряду ж незабаром доведеться відповідати на питання цілком конкретні. До 15 вересня у Верховну Раду повинний бути поданий проект Державного Бюджету на 2004 рік. Чи буде в ньому зазначено, що з 1 січня 2004 року мінімальна заробітна плата складе 237 грн. як базовий показник з відновленням міжтарифних співвідношень? Чи буде передбачене її підвищення протягом року до рівня прожиткового мінімуму? І, нарешті, чи будуть у бюджеті-2004 закладені ресурси для проведення соціальної реформи або буде збережена пільгова система соцзабезпечення?

За словами голови Комітету ВР з питань бюджету П. Порошенка, у бюджеті-2003 є ресурси, для того щоб у 2004 рік ми змогли ввійти без соціальної заборгованості перед населенням. Але ситуація в суспільстві продовжує накалятися. Пільговики волають до своїх народних депутатів із проханням не допустити скасування пільг. Уряд наполягає на проведенні реформи як єдиному економічно реальному варіанті розвитку соціальної політики. І в той же час ставить під сумнів наявність для цього коштів у бюджеті-2004.

Хочу також нагадати, що існує документ, про який наші політики чомусь воліють не згадувати. 24 травня 2000 року Указом Президента України були затверджені «Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року». Цим Указом Президент поставив за обов'язок Кабінетові Міністрів України «щорічно, до розробки проекту Державного бюджету України на наступний рік, затверджувати заходи, спрямовані на реалізацію Основних напрямів соціальної політики на період до 2004 року, з метою забезпечення їх реальними джерелами фінансування». Частина третя даного документу передбачає впровадження п'яти окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, серед них – пенсійне і медичне. Нагадаю, що закон про пенсійне страхування тільки нещодавно був прийнятий Верховною Радою і наразі чекає підпису Президента. Стосовно закону про медичне страхування – його проект парламентарі розглядатимуть восени в третьому читанні.

Окремим пунктом частини третьої «Основних напрямів» передбачене і реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги, у т. ч. реформування нормативно-правової бази надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим родинам і самотнім непрацездатним особам на основі обліку їх сукупного доходу та створення системи контролю за ефективним і раціональним використанням засобів для надання державної соціальної допомоги.

Цей документ – завдання Президента. І терміни його виконання підходять до завершення. Коли в 2004 році будуть підводитись підсумки щодо реалізації «Основних напрямів соціальної політики», було б непогано, щоб і у Кабміну, і у Верховної Ради знайшлися дуже вагомі аргументи в захист ефективності своєї роботи.

Таким аргументом могло би стати зважене стратегічне рішення з питання подальшого врегулювання сфери соціального захисту населення, прийняте на основі закону з урахуванням інтересів усіх соціальних груп. Питання реформування соціальної сфери сьогодні необхідно вирішити таким чином, щоб не викликати протистояння між пільговиками, платниками податків, що наповнюють державний бюджет, і урядом.

Володимир ГОШОВСЬКИЙ,
народний депутат України,
уповноважений представник
депутатської групи «Народний вибір»