Газета: «Голос України», 25.04.2003, № 80

Чорнобиль погрожує новою трагедією

Сімнадцять років тому Україну спіткала найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Від подій 26 квітня 1986 року понад 8-ми % території нашої держави зазнало прямого радіаційного ураження, від чого постраждало тільки офіційно близько 3-х мільйонів осіб. Аварійні викиди осіли на значній частині територій Російської Федерації та Білорусі. Чорнобильський слід торкнувся мало не всієї північно-західної Європи, Північної Африки, досяг навіть Японії та Канади. На думку провідних вчених світу, масштаби катастрофи неоціненні: дія радіації може найнеочікуванішим чином виявитися через кілька поколінь. І хоча з моменту вибуху на Чорнобильській АЕС одне з них вже змінилося, проблем, пов'язаних як із самим Чорнобилем, так і з «мирним атомом» у нас не поменшало, а на жаль, тільки додалося.

15 грудня 2002 року Україна ухвалила рішення про виведення Чорнобильської АЕС з експлуатації. Наша держава виконала свої міжнародні зобов'язання згідно з Меморандумом про закриття ЧАЕС, який було підписано у 95-ому між урядами держав «Великої сімки», України та Комісією ЄС Зараз немає сенсу розмірковувати про те, чи мала Україна альтернативу закриттю станції, чи ні. Безперечним залишається одне: зупинка 3-го реактора ЧАЕС не ліквідувало постчорнобильських проблем. Більше того, породило нові. Не можна не усвідомлювати те, що сьогодні ЧАЕС залишається найнебезпечнішим об'єктом країни. І справа не тільки в тому, що забруднення територій навколо станції даватиметься взнаки ще сотні років, а й у тому, що ризик повторення Чорнобильської катастрофи залишається занадто високим.

Найскладніші проблеми комплексу ЧАЕС в цьому контексті стосуються безпеки об'єкту «Укриття». Відсутність повного контролю щодо його внутрішніх процесів, щодо ядерних матеріалів у кількості, за різними оцінками, від ста тридцяти до двохсот тонн, нестабільність конструкцій «саркофагу»- одні з них. На сьогодні, загальна площа щілин у стінах та покрівлі останнього становить близько 1000 м2. У зв'язку з цим велике занепокоєння викликає проникнення в об'єкт води. За останніми оцінками, всередину «Укриття» щороку потрапляє приблизно на 1000 кубометрів води більше, ніж звідти випаровується. Більшість вологи з вмістом радіоактивних матеріалів витікає назовні, зокрема, до приміщень 3-го блоку, (що підтверджено спостереженнями) і потрапляє до навколишнього середовища. Більше того, за оцінкою експертів, обсяг води, яка покидає «Укриття» поза будь-яким контролем, становить сотні кубометрів на рік. На думку вчених, вода збільшує коефіцієнт розмноження нейтронів у паливомістких масах. Іншими словами, вона сприяє нестабільності матеріалів, які можуть виявитися здатними до самопідтримуваної (ланцюгової) ядерної реакції. За різними оцінками, всередині об'єкту знаходиться від 150 до 200 тонн здатних до такої реакції матеріалів (розплавленого ядерного палива), які продовжують випромінювати радіацію у навколишнє середовище. Ситуація ускладнюється тим, що й сьогодні, через 17 років після аварії, чимало приміщень зруйнованого енергоблоку залишаються недослідженими. Доступу до них немає. А відтак, й досі невідомо, скільки там знаходиться ядерного палива і в якому воно стані.

Поряд з проблемами «Укриття» і довготривале зняття з експлуатації ще трьох чорнобильських енергоблоків. Слід зауважити, що світ не має досвіду виведення з експлуатації реакторів типу РВПК (реактор великої потужності канальний), що установлені на ЧАЕС. Вилучення з енергоблоків ядерного палива уповільнюється через відсутність підготовленого місця для його захоронення. Серед ключових питань - і безпечна ізоляція радіоактивних відходів на ЧАЕС та зоні відчуження. Тільки тимчасових сховищ радіоактивних відходів, так званих «могильників» там - близько тисячі. Вони створювалися в екстремальних післяаварійних умовах і не відповідають вимогам радіаційної безпеки. Потенційна загроза для людей та довкілля - цілком очевидна.

Проблеми такого масштабу ставлять Україну перед необхідністю найдетальнішої розробки та ефективного втілення у життя ряду нормативно-правових документів. Серед них - «Загальнодержавна програма зняття з експлуатації ЧАЕС і перетворення об'єкту «Укриття» в екологічно безпечну систему», Комплексна програма поводження з РадіоАктивними Відходами (РАВ) по ЧАЕС. На жаль, в Україні й досі відсутня належна інфраструктура зі збору, транспортування, переробки, збереження й поховання РАВ у зоні відчуження та ЧАЕС. Наявні елементи такої інфраструктури не відповідають сучасним вимогам надійності та безпеки. Окреме питання в цьому контексті - створення законодавчого підґрунтя для будівництва Національного могильника геологічного типу для високоактивних і довгоживучих РАВ та ядерного палива. Згідно із Законом України «Про поводження з радіоактивними відходами» довгоживучі відходи мають бути захоронені тільки у твердому стані, у стабільних геологічних конструкціях. Програми щодо підготовки до спорудження та експлуатації підземних геологічних могильників давно існують на Заході, зокрема, Швеції, Бельгії, Іспанії. В Україні будівництво такого сховища у конкретні терміни не зобов'язує жоден законодавчий акт. У цьому контексті необхідним бачу активне співробітництво із вітчизняними науковцями. Хочу наголосити на тому, що науковий потенціал щодо вирішення постчорнобильських проблем в Україні є. Проблема - у державному фінансуванні. Сучасні вітчизняні розробки (в найкращому випадку) здійснюються за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги. Зокрема, йдеться про «Інтегровану програму поводження з радіоактивними відходами при припиненні експлуатації енергоблоків ЧАЕС і перетворенні об'єкта «Укриття» в екологічно безпечну систему. Готується і відповідна Загальнодержавна програма. Крім цього вдосконалюється «Концепція зняття з експлуатації ЧАЕС». Все це здійснюється у відповідності із статтями 5 і 6 Закону України «Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації ЧАЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічно безпечну систему (11.12.98.) У рамках міжнародного проекту SIP («Плану здійснення заходів») ведеться розробка щодо радіаційного захисту, безпеки та системи контролю. Зокрема, йдеться про «Тимчасовий план аварійної готовності ОУ», Програму Радіаційного захисту в рамках українського вкладу, Концептуального проекту Інтегрованих систем Моніторингу. За рахунок бюджетних коштів подібні розробки не ведуться. Грошей вистачає хіба що на зарплату персоналу(фактично фінансування щороку складає 60-70 % від встановлених норм). Про підтримку безпеки комплексу ЧАЕС навіть не йдеться. Тим часом, зокрема, на тому ж «Укритті» вкрай важливими є установка нових систем контролю за ситуацією та поточний ремонт вже встановленої апаратури. Яскравим попередженням стало ЧП, що сталося цієї зими: за іронією долі, майже на дворіччя закриття станції «Київобленерго» пообіцяло припинити постачання ЧАЕС електроенергії через заборгованість, що, безумовно, мало б катастрофічні наслідки. Для врегулювання ситуації мусили негайно втрутитися Президент і Уряд.

Якщо ситуація із забезпеченням безпеки на ЧАЕС не зміниться , «чорнобильське лихо» може знову нагадати про себе всьому світу Досвід Чорнобиля показав, що витрати на відвернення катастроф неспівмірні з витратами на ліквідацію їхніх наслідків.