Володимир Гошовський, Голова Національної правової палати, народний депутат України IV скликання | Київ | "Правовий тиждень", № 12-13 ()138-139 від 24 березня 2009 р.

Приватні судові виконавці в Україні: примарні ілюзії чи реальні перспективи

Адвокат, партнер ЮК «Arzinger»
Ігор ТКАЧ:

– Успішне завершення судового процесу не гарантує кредиторові негайного й швидкого виконання задоволених судом вимог. У багатьох випадках стягнення за рішенням суду неможливо виконати взагалі або впродовж тривалого часу, проблема виконання судових рішень у нашій країні стоїть дуже гостро. На фоні незадовільного стану виконання судових рішень необхідність реформування виконавчого провадження навряд чи викликає сумніви. Міністерство юстиції України запропонувало вирішити проблему шляхом прийняття Закону «Про присяжних виконавців». Зазначеним проектом вводиться інститут присяжних виконавців, яким може бути громадянин України з вищою юридичною освітою, що володіє державною мовою та має відповідний стаж роботи. Для присвоєння статусу присяжного виконавця особа повинна скласти кваліфікаційний іспит, отримати свідоцтво, яке видається Мін’юстом України, а також скласти присягу присяжного виконавця. Логічно припустити, що автори законопроекту розраховували, що майнова зацікавленість присяжного виконавця матиме наслідком більш оперативне й добросовісне виконання судових рішень. Але проект передбачає граничний розмір винагороди присяжного виконавця, який встановлюється КМУ, і не закріплює право стягувача окремо, понад встановлену граничну суму, оплачувати послуги присяжного виконавця. При суттєвому обмеженні урядом граничного розміру винагороди інститут присяжних виконавців може втратити свою привабливість.

Велике значення мають питання контролю за діяльністю присяжних виконавців і можливість притягнення їх до відповідальності. Контроль за діяльністю присяжних виконавців покладається на Мін’юст України, а також кваліфікаційно-дисциплінарну комісію, персональний склад якої теж визначається міністерством. Проект закону містить важливе положення, відповідно до якого присяжний виконавець перед початком своєї діяльності повинен укласти договір страхування цивільно-правової відповідальності перед третіми особами. У випадку недостатності страхової суми для покриття збитків присяжний виконавець несе цивільно-правову відповідальність у порядку, встановленому законодавством. Такі положення закону можуть бути стримуючим фактором від допущення присяжними виконавцями зловживань під час здійснення професійних обов’язків.

Одне з найважливіших питань – правовий статус присяжного виконавця. Законопроект передбачає, що в частині повноважень, прав і обов’язків державного виконавця до присяжних виконавців застосовуються положення ЗУ «Про виконавче провадження». Було б доречно внести відповідні зміни до ЗУ «Про виконавче провадження» разом із прийняттям ЗУ «Про присяжних виконавців». Зараз складно передбачити, як будуть застосовуватися на практиці положення ЗУ «Про виконавче провадження» щодо присяжних виконавців, але сама ідея прирівняти за статусом державних і присяжних виконавців є правильною, без цього неможливо повноцінно реалізувати впровадження інституту присяжних виконавців. Законопроектом встановлюються випадки, коли рішення виконуються виключно органами державної виконавчої служби: коли боржником або стягувачем є держава, про відібрання дитини, про примусове вселення/виселення, у спорах, що виникають з корпоративних відносин. В усіх інших випадках виконання судових рішень може здійснюватися присяжними виконавцями. Ідея недержавної виконавчої служби має право на життя. Потрібно забезпечити узгодженість між законами про виконавче провадження й про присяжних виконавців, а також встановити жорсткий контроль за діяльністю виконавців.

 Голова Національної правової палати, народний депутат України 4-го скликання
Володимир ГОШОВСЬКИЙ:

– Виконання судових вирішень є найболючішою проблемою для системи українського судочинства. Надмірна завантаженість і низька заробітна плата державних виконавців і недосконалість самої судової системи України негативно впливають на інститут державного виконавчого провадження. Звичайно, впровадження цілком нового інституту приватних судових виконавців допомогло б не тільки розвантажити державну виконавчу службу, але й сприяло б більш ефективному виконанню службовцями своїх посадових обов’язків. Проте перед тим, як запроваджувати цілком новий інститут приватних судових виконавців, необхідно належним чином систематизувати чинне законодавство України про виконавче провадження, приділивши значну увагу вдосконаленню правового статусу державного виконавця, реалізації його повноважень і забезпеченню належної фінансової винагороди за виконану роботу.

Сьогодні точиться багато суперечок відносно того, що впровадження приватної державної служби розв’яже руки рейдерам і стане приводом для численних зловживань із боку приватних виконавців. Тому до приватних державних виконавців слід висувати більш високі професійні вимоги, починаючи з обов’язкової повної вищої юридичної освіти, вікового цензу й стажу роботи за фахом, і завершуючи формуванням системи сертифікації (ліцензування) для приватних виконавців і створенням ефективної системи контролю за їх професійною діяльністю. Крім того, слід розмежувати повноваження державних і приватних виконавців, наприклад, щоб приватні виконавці не могли займатися виконанням рішень по спорах, де стороною у справі є орган державної влади або предметом спору були, наприклад, земельні відносини.

 Юрист судової практики ЮФ «Спенсер і Кауфманн»
Сергій ПУШКО:

– Загальновідомо, що протягом тривалого часу процент виконання судових рішень в Україні є катастрофічно низьким. Причинами називають, зокрема, завантаженість державних виконавців, питання оплати їхньої праці, відсутність зацікавленості у виконанні рішень судів та інших юрисдикційних органів. Науковці, практики все частіше схиляються до думки, що одним із найдієвіших способів підвищення ефективності виконавчого провадження в Україні є запровадження інституту приватних виконавців. Дійсно, як свідчить досвід багатьох держав, діяльність приватних виконавців має чимало позитивного й використовується як субсидіарна або альтернативна форма організації державного механізму виконання рішень судів й інших юрисдикційних органів.

Що ж позитивного в діяльності приватних виконавців? Перш за все, на відміну від державних виконавців, фінансування й матеріальне забезпечення яких здійснюється як за рахунок коштів Державного бюджету України, так і за рахунок боржника, фінансування й матеріальне забезпечення приватних виконавців здійснюється виключно за рахунок коштів боржника. Тому приватний виконавець є матеріально зацікавленою особою, а, отже, зростає ефективність виконання ним рішень судів й інших юрисдикційних органів.

Основним аргументом противників запровадження інституту приватних виконавців є те, що вони можуть використовуватися кредиторами для рейдерських захоплень підприємств боржників, вчинення інших протиправних дій щодо боржників. Для прикладу можна згадати діяльність колекторських організацій, одним із напрямків діяльності яких є сприяння кредитору в стягненні грошових коштів за судовими рішеннями й виконавчими написами. Діяльність цих організацій, яка взагалі не врегульована на законодавчому рівні, викликала значний суспільний резонанс і спричинила негативне ставлення до колекторів із боку всього суспільства. Тому для завоювання у громадськості довіри до інституту приватного виконавця необхідно вдосконалити законодавство про виконавче провадження, а також сформувати систему для ліцензування діяльності приватних виконавців, ввести чіткі й прозорі правила їхньої професійної діяльності, встановити дисциплінарну відповідальність приватного виконавця, передбачити можливість страхування професійної відповідальності приватного виконавця.

Зважаючи на політичні реалії, відсутність правової культури й панування в суспільстві правового нігілізму, виникає питання щодо термінів запровадження в Україні інституту приватних виконавців. Вбачається, що в суспільстві відсутні необхідні передумови для введення в законодавство інституту приватних виконавців, а тому запровадження такого інституту найближчим часом є недоцільним. Мабуть, в Україні запровадження інституту приватних виконавців буде можливим тільки через 4–5 років. Цей процес має відбуватися поступово, без необґрунтованої одномоментної руйнації державного механізму виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів.

 Адвокат ЮК «Шмаров та Партнери»
Євген ПІДЛІСНИЙ:

– Питання доцільності введення в Україні інституту приватних судових виконавців слід розглядати, перш за все, крізь призму ефективності системи державного виконання. Як відомо, в Україні отримати бажане судове рішення й виконати його – це дві різні речі. Кількість невиконаних судових рішень, які вступили у силу, із кожним роком тільки зростає. Згідно з даними Департаменту ДВС Мін’юсту, з-поміж усіх виконавчих документів, що підлягали примусовому виконанню в 2007 р., невиконаними залишилися 39,7%, а в 2006 р. – 36,4%. За даними ж секретаріату Президента України, в Україні не виконується близько 70% судових рішень і такий же відсоток справ порушено Євросудом з прав людини проти України саме через невиконання судових рішень. При цьому кількість судових рішень, що надходять на примусове виконання до органів ДВС, постійно зростає, причому минулого року, згідно з даними Мін’юсту, їх кількість збільшилася на понад 600 тисяч. Органи ДВС не справляються з покладеними на них законодавством функціями, тому очевидна доцільність, щоб держава поділилася з приватними суб’єктами своїми повноваженнями у цій сфері.

Вважаю, що запровадження інституту приватних судових виконавців – питання часу. Тому важливо подбати про належне законодавче забезпечення їхньої діяльності, вирішивши питання допуску як громадян, так і фірм до діяльності в цій сфері, визначивши коло справ, виконання рішень з яких належить до виключної компетенції ДВС. Очевидно, що приватні виконавці не зможуть працювати у сфері виконання покарань, не безспірною є їхня участь у виконанні рішень, винесених у сімейних і трудових спорах. Надзвичайно важливо унеможливити доступ до роботи приватними судовими виконавцями осіб із кримінальним минулим і не допустити, щоб приватні судові виконавці стали черговими колекторами. Тому така діяльність має ліцензуватися, а претенденти на посади приватних судових виконавців мають проходити атестацію як на профпридатність, так і на етичні якості. Варто згадати, що цілком реальною є загроза використання приватних судових виконавців у рейдерських схемах: як відомо, більшість рейдерських захоплень відбуваються саме з використанням судових вердиктів.

Безумовно, від введення інституту приватних судових виконавців виграють стягувані, адже на відміну від працівників ДВС вони будуть фінансово мотивовані. Крім того, це суттєво розвантажить органи ДВС і, як наслідок, підвищить ефективність їхньої роботи. Також інститут приватних судових виконавців стримуватиме несумлінних боржників від зловживань і спонукатиме їх до добровільного виконання судових рішень. Важливо, щоб держава в особі Мін’юсту завжди була на пульсі функціонування цього інституту, не допускаючи зловживання приватними виконавцями своїми повноваженнями.

Старший юрист, адвокат ЮФ «Magisters»
Олександр СКЛЯРЕНКО,

юрист, адвокат ЮФ «Magisters»
Костянтин ДОВБНЯ:

– Як відомо, виконання судових рішень покладене на органи й посадових осіб державної виконавчої служби, яка функціонує в системі Мін’юсту України. Таким чином, в Україні існує державна монополія на примусове виконання судових рішень. За статистикою, у нашій державі фактично виконується лише 15–20% судових рішень, що підлягають примусовому виконанню. Відповідний показник у розвинутих країнах Європи в середньому перевищує 80% від загальної кількості судових рішень. Чим же пояснюється такий низький рівень реалізації актів правосуддя?

Існує декілька причин, які обумовлюють такий жалюгідний процент виконаних судових рішень в Україні: надмірна завантаженість державних виконавців, низький рівень матеріально-технічного забезпечення органів державної виконавчої служби, недосконалість законодавчої бази, корупція тощо. Зрозуміло, що за існуючої на сьогодні перманентної політичної кризи, складної економічної ситуації, незадовільного загального рівня функціонування органів виконавчої й судової влади в Україні розраховувати на значне поліпшення ситуації щодо забезпечення виконання судових рішень, покладаючись виключно на систему державних органів, навряд чи доводиться. Але позитивний досвід багатьох розвинутих країн Європи й Північної Америки свідчить, що забезпечення виконання судових рішень можуть ефективно здійснювати й недержавні структури. У більшості країн ЄС нарівні з державними органами, відповідальними за примусове виконання судових рішень, успішно функціонують і приватні служби, які надають такі кваліфіковані послуги.

Що стосується нашої держави, слід зауважити, що в Україні ідея запровадження інституту приватних судових виконавців пропагується досить давно. Міністерство юстиції України розробляє Концепцію створення інституту приватних судових виконавців і готує проект відповідного нормативно-правового акта. У пресі можна знайти цілу низку публікацій на цю тему. Прихильники ідеї запровадження в Україні інституту приватних судових виконавців на підтвердження своєї позиції вказують на позитивний досвід зарубіжних країн, на можливість підвищення рівня виконання судових рішень в Україні без значних бюджетних витрат, а також на зниження рівня корупції у цій сфері, оскільки за забезпечення належного виконання судових рішень приватні виконавці офіційно, на законних підставах можуть отримувати цілком пристойну плату. Противники приватної ініціативи у сфері забезпечення виконання судових рішень зазначають, що дозвіл на створення й функціонування таких структур призведе до використання не зовсім законних і навіть насильницьких методів при виконанні судових рішень, активного залучення приватних виконавців до участі у рейдерських захопленнях.

На нашу думку, запровадження в Україні інституту приватних судових виконавців є необхідним позитивним кроком, оскільки дозволить розвантажити органи державної виконавчої служби, оптимізувати процес виконання судових рішень і вирішити проблему корупції в цій сфері. Держава, як і в багатьох інших видах професійної діяльності, що мають велике суспільне значення (як нотаріат або оціночна діяльність), має здійснювати жорсткий контроль за кваліфікаційним рівнем осіб, які будуть безпосередньо займатися такою діяльністю, а також виступати регулятором відносин у цій сфері, забезпечуючи постійний контроль за дотриманням умов здійснення вищевказаної діяльності. Доцільним вбачається і встановлення виключної підвідомчості деякої категорії справ виконавчого провадження саме системі державної виконавчої служби, зокрема це стосується справ, у яких стягувачем виступає держава, кримінальних справ, деяких категорій сімейних справ (щодо батьківських прав, стягнення аліментів тощо).

Отже, за умови виваженого підходу до вирішення питань створення й діяльності системи недержавних судових виконавців її функціонування здатне забезпечити високий рівень реалізації судових рішень, а отже — забезпечити дотримання принципу їх обов’язковості і, як наслідок, — підвищення авторитету судової влади в Україні.

 Адвокат, заступник директора судового департаменту ЮФ «Центр правового консалтингу»
Олексій УКОЛОВ:

– Нині значна увага суспільства приділяється обговоренню проекту Закону «Про присяжних виконавців». Актуальність цієї теми виявляється в тому, що сьогодні єдиним органом, який наділений правом здійснювати виконання рішення судів, третейських судів і посадових осіб, є ДВС, котра не може своєчасно, повно й неупереджено здійснювати примусове виконання судових рішень. Як часто буває, щоб виконати рішення суду, громадянину потрібно роками «протоптувати» кабінети державних виконавців, щоб вони приділили увагу конкретному виконавчому провадженню. Створення інституту присяжних виконавців дозволить значно прискорити виконання судових рішень порівняно з примусовим виконанням судових рішень ДВС. Позитивною відмінністю присяжних виконавців від ДВС є те, що присяжні виконавці зацікавлені у швидкому виконанні рішення суду, оскільки від цього залежатиме їхня винагорода. Крім цього, наявність у державі двох органів, які наділені правом здійснювати примусове виконання судових рішень, створить між ними конкуренцію, що покращить якість виконання судових рішень.

Проте згаданий законопроект створює передумови того, що до ДВС переважно звертимуться для примусового виконання судових рішень, які виконати фактично неможливо. Це обумовлюється тим, що норми запропонованого проекту дають стягувачу можливість звернутися до присяжного виконавця для здійснення якомога швидше за окрему плату виконавчих дії, спрямованих на виявлення майна й коштів боржника, на які може бути звернено стягнення. Отримавши від присяжного виконавця інформацію про матеріальний стан боржника, стягувач може визначитися, наскільки реально виконати рішення суду по майновим вимогам, коли, наприклад, у боржника відсутнє майно чи кошти. У випадку відсутності у боржника майна й коштів, необхідних для виконання рішення, із великою вірогідністю стягувач звернеться до ДВС, яка вчиняє виконавчі дії по примусовому виконанню рішення суду без оплати стягувачем.

При цьому, незважаючи на доцільність створення інституту присяжних виконавців, створення такого інституту не зможе повною мірою вирішити проблему якісного й швидкого виконання судових рішень, оскільки в Україні система виконання судових рішень потребує значних змін з урахуванням позитивного досвіду інших держав.

 Адвокат ПГ «Павленко і Побережнюк»
Маркіян ГАЛАБАЛА:

– Насамперед, чому в Україні останнім часом досить активно полемізується питання необхідності впровадження інституту приватних судових виконавців? Це зумовлено неефективністю функціонування існуючої системи державного виконавчого провадження. Нині позивачу слід докласти більших зусиль, аби виконати рішення суду, порівняно з тими зусиллями, яких треба докласти для отримання позитивного рішення суду. Відповідно, суспільство починає шукати шляхи, які б дозволили вирішити проблему неналежного й несвоєчасного виконання рішень судів. Одним із таких шляхів є залучення до примусового виконання судових рішень осіб, які не входять у систему державних органів. Ці особи будуть наділені правом застосовувати державний примус, не будучи державними службовцями.

Для української правової системи запровадження інституту приватних судових виконавців є новим. Будь-яке суспільне нововведення має відповідати низці критеріїв, серед яких одним із основоположних є критерій відповідності нововведення історичним традиціям. Слід наголосити, що першими органами виконання на Русі були пристави, магдебурзькому праву був відомий судовий виконавець, пізніше, у XVIII-XIX столітті, рішення суду виконувала поліція, а на лівобережній Україні – посильний суду, після судової реформи 1864 р. – судовий пристав. У XX столітті рішення судів виконувалися державними органами. Історичний досвід свідчить, що українській правовій системі притаманний публічний характер виконавчого провадження.

До уваги слід брати національний менталітет. Проаналізуємо, наприклад, результати запровадження в Україні інституту третейських судів. Хоч третейське судочинство є ознакою розвиненого демократичного суспільства, функціонування цих судів у нашій державі призводить до виникнення багатьох запитань. Часто третейський суд стає інструментом зловживання правами. У багатьох випадках вони створюються для здійснення сумнівних із правової точки зору легалізацій самовільного будівництва, визнання дійсними договорів тощо. Тобто позитивна ідея третейського вирішення спорів стала спотвореною, у тому числі через відсутність відповідного рівня правосвідомості. Дозволю собі навести ще один приклад – досвід РФ щодо існування інституту присяжних. Значна кількість російських правознавців ставлять під сумнів доцільність існування цього інституту саме з огляду на відсутність відповідного рівня правової культури населення. Можна зробити висновок, що сьогодні створення в Україні системи приватних судових виконавців є, щонайменше, передчасним – навіть за умови жорсткого контролю за цією системою зі сторони органів державної влади. Вирішувати проблему неефективності функціонування державної виконавчої служби слід іншими шляхами, зокрема шляхом посилення судового контролю за виконанням рішень, шляхом реалізації принципу невідворотності відповідальності за невиконання рішень судів, шляхом забезпечення належної взаємодії між органами держаної влади й державною виконавчою службою щодо обміну інформацією про боржника й іншими способами.