| Газета «Столичні новини» №12 (303) 30 березня - 05 квітня 2004 |

Гошовський В.С. - Примари політреформи

Всі ми мріємо про класичну демократії в республіці, коли верховна влада належить колегіальному органу. Якщо абстрагуватися від виборів-2004 і політичної кон'юнктури, думаю, ніхто не сперечатиметься, що процес переходу до парламентсько-президентської моделі для Україні закономірний. Сильна одноосібна влада - президентська чи монархічна - підходить у двох випадках: для молодої країни в період її становлення і для країни з великою територією і (або) вкрай нерівномірним розподілом ресурсів. У цих випадках необхідність сильної централізованої влади обумовлюється можливістю великих зловживань і, як наслідок, необхідністю сильного контролю, щоб уникнути анархії. Чим менше є що ділити, тим більше «всенародним» стає управління.Україна не відноситься до другої категорії, як Росія або США, і вже виросла «з пелюшок» становлення держави. Значить, нам пора посилювати колегіальну складову в управлінні. Але не до фанатизму. Чистий парламентська модель з пропорційними виборами в однопалатний парламент, призначенням прем'єра і виборами президента парламентом підходить лише для країни, в якій немає ні природних ресурсів, ні серйозного виробництва, над якими можна встановити одноосібний контроль, де соціальної справедливості по визначенню ніщо не загрожує. Де у владу ніхто не рветься, бо влада нічого принципового не вирішує. В іншому випадку, коли в країні є що ділити, така модель неминуче призведе до партійної диктатури. Причому не важливо, скільки буде партій - одна або декілька. До речі, відсутність норми обрання президента парламентом за умови урізання його повноважень у цьому випадку мало що міняє.

Коли я подавав свій законопроект про чисту «мажоритарці», то знав, що розглядати його будуть при прийнятій у першому читанні політреформи і знайдених потенційних 300 голосах.

Якби я цього не зробив, проект Рудьковського - Ключковського все одно подали б.Просто його номер був би без «рисочки». Хтось повинен був не вдарити в бруд обличчям і заявити про необхідність мажоритарної системи. Чому не я, якщо я дійсно вважаю, що це єдино прийнятна модель виборів в однопалатний парламент у парламентсько-президентській республіці? Я, принаймні, не зрадив своїх переконань.

Однак закон про вибори на пропорційній основі, незважаючи на всі труднощі, численні поправки і пізню ніч, все-таки був проголосований. І тепер багато мажоритарники прекрасно розуміють, що якщо комусь і пощастить в 2006 році потрапити до списку якоїсь вже розкрученої партії, вони назавжди залишаться «другим сортом». З них будуть брати гроші «на партійні потреби», але рахуватися з їхньою думкою - навряд чи.Звідси висновок - створювати свою, нову партію або лобіювати або мажоритарні вибори, або регіональні списки.

Чекати від мажоритарників, що вони зійдуть з політичної арени за партійне «спасибі», я б на місці лобістів пропорційного закону не став. Ще не вечір, до парламентських виборів-2006 цілих два роки. Я розумію, що такі партії як «Регіони України» і СДПУ (о), які володіють значним ресурсом і мають розгалужену структуру, не бояться програти вибори комуністам. Припустимо, соціал-демократи візьмуть свої п'ять - вісім відсотків.Але фракція «Регіонів» сьогодні - суть мажоритарники. І для них мажоритарка або регіональні списки вигідніше, ніж суто пропорційна модель.

Можливо, «Регіони» готові зробити ставку на Віктора Януковича як потенційного президента. Проте особисто я в цьому не бачу сенсу. Янукович як президент був би хороший при нинішньому обсязі повноважень, але в цьому випадку у нього буде чимало суперників і один з них - високорейтингові Віктор Ющенко. Навіть у випадку, якщо Янукович буде висунутий як єдиний кандидат на пост президента від парламентської більшості, на вибори все одно піде ще й комуністичний кандидат.Ймовірність програти досить відчутна. Інша справа, якщо вдасться реалізувати політреформу. Якщо це станеться, то Кабмін теоретично не повинен буде складати повноваження перед новообраним президентом, Янукович залишиться сильним прем'єром і отримає недоторканність до березня 2005 року. Тоді йому буде не важливо, хто стане президентом, аби це був не він. Біда в тому, що Янукович - далеко не компромісний прем'єр. Адже ніхто ще знає, які примари почнуть «бродити» по парламенту в 2005 році. Як, втім, ніхто не знає, які наслідки матимуть «грандіозні» ініціативи деяких політиків, пов'язані з конституційною реформою: «компромісні» і непрогнозовані ...