Сидимо на родовищах, як собака на сіні

 Аби послабити зовнішній енергетичний зашморг, українцям доведеться поглибше вкопуватися в землю і занурюватися в море 

Про газ українці дискутують охоче і майже з таким завзяттям, як про політику чи лікування недуг. Проте в цьому багатоголоссі мало конструктиву. Воно й не дивно: легше спрогнозувати результати президентських чи парламентських виборів, ніж непосвяченим розгадувати нафто–газові таїнства. Нашому читачеві з міста Коломия Михайлу Пухті вдалося знайти маловідому доповідну записку Першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста, адресовану Політбюро ЦК КПРС, з оптимістичними науковими висновками щодо перспектив видобування нафти і газу в Україні. Наскільки практика підтвердила тодішні прогнози, поцікавимося, як просив пан Михайло, в авторитетного фахівця.

Перспективи від Петра Шелеста
Узятися за перо Михайла Пухту передусім змусив, як він пише, «останній кабальний договір Юлії Тимошенко щодо цін на російський газ для України та тарифи на його транспортування територією нашої держави». Доскіпливий мешканець Коломиї скрупульозно, з калькулятором у руках, доводить, що через недолугу політику нинішнього уряду у сфері транзиту російського газу лише впродовж нинішнього року «пані Тимошенко подарувала Росії, чи то пак, «Газпрому», 4,14 мільярда доларів США, і при цьому нас не тільки ошукують, а й залякують злі антиукраїнські сили». Українців будуть поважати, резюмує пан Михайло, лише тоді, коли ми твердо, не піддаючись тиску і галасу, відстоюватимемо національні інтереси, спираючись на власні енергетичні ресурси.

«Мало хто знає, — пише він у листі до редакції, — що 25 січня 1968 року Перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест надіслав до Політбюро ЦК КПРС доповідну записку з науковими прогнозами щодо видобування нафти і газу в Україні. Згідно з розрахунками вчених, у 1975 році з надр нашої, тоді союзної, республіки мали взяти 70 мільярдів кубометрів газу і 22 мільйони тонн нафти, через п’ять років — 90 мільярдів кубометрів блакитного палива та 36 мільйонів тонн нафти за значно нижчою, ніж середньосоюзна, собівартістю. Такі розрахунки, погодьтеся, Петро Юхимович не міг висмоктати з пальця, як і не міг дезінформувати Політбюро. Саме в той час у Буджацькому степу на півдні Одещини з’явилися численні загони геологів. За кілька років на території від Дністра до Дунаю було відкрито 200 родовищ, обладнано перші свердловини й отримано перші сотні тонн південноукраїнського чорного золота. Проте невдовзі всю увагу московське керівництво переключило на Західний Сибір, де було розвідано багатющі запаси вуглеводнів».

На завершення Михайло Пухта робить висновок: «Замість того, аби прив’язуватися до російської труби, нинішнє керівництво України повинно негайно спрямувати всі зусилля на освоєння власних паливних ресурсів, активізувати роботи на шельфі Чорного моря й розконсервувати забуті свердловини».

Після злету — неприємне падіння
Отже, що там знайшли геологи в одеських степах чотири десятиліття тому, і чи можна нині робити серйозну ставку на результати їхніх досліджень, запитуємо в завідувача кафедри геології та розвідки нафтових і газових родовищ Івано–Франківського національного технічного університету наф­ти і газу, доктора геолого–мінералогічних наук, професора Бориса Маєвського.

Родовища Східносаратське, Жовтоярське та інші, які має на увазі дописувач «України молодої», переважно з невеликим дебітом — одна–дві тонни на добу, — стверджує Борис Йосипович. — Розробляти їх у нинішніх фінансово–економічних умовах не надто доцільно, хоча, звісно, добрий ґазда взявся б і за цю справу, зважаючи на соціальні пріоритети, — створення нових робочих місць для співвітчизників.

— А як щодо прогнозів Петра Юхимовича: він мав рацію чи ні?

— Про ту доповідну записку чути не доводилося, але в 1975 році видобуток вуглеводнів в Україні наближався до прогнозованих показників, які наводить пан Пухта: тоді було видобуто 68,7 мільярда кубометрів газу та близько 14 мільйонів тонн нафти. Це були рекордні здобутки. А потім почався спад. Бурхливий розвиток Західного Сибіру, як правильно зробив висновок ваш читач, призвів до того, що союзне керівництво втратило інтерес до менш продуктивних українських родовищ. Фінансові, матеріально–технічні й людські ресурси переорієнтували на Сибір, де були виявлені величезні запаси вуглеводнів на незначних глибинах. Відтоді обсяги видобування вуглеводнів в Україні скоротилися до нинішніх близько 4 мільйонів тонн нафти з конденсатом і 20 мільярдів кубометрів газу.

Порятунок — у Чорному морі
— Розконсервовувати малопотужні свердловини — економічно не вигідно, освоювати нові — дорого, то невже нам нічого не лишається, як інвестувати «Газпром»?

— Збільшення власного видобутку нафти і природного газу — один із найефективніших шляхів зміцнення енергонезалежності, що, до речі, передбачено «Енергетичною стратегією України на період до 2030 року». Поточні потенційні видобувні ресурси вуглеводнів у нас, за даними Державної геологічної служби, становлять понад 7 мільярдів тонн умовного палива, з яких природного газу — близько 5,7 трильйона кубометрів, нафти з конденсатом — 1,3 мільярда тонн. Як наростити їх видобуток? Передусім — сконцентрувавши зусилля на освоєнні українського сектора акваторій Чорного та Азовського морів, де ми спромоглися взяти лише 3,2 відсотка від потенційних видобувних ресурсів на глибині моря до 100 метрів. На більших морських глибинах, за висновками фахівців, поклади ще потужніші. Я бачив світлини, на яких чітко видно, що метан виходить із морських надр, як струмені фонтана. Та технології, які в нас існують, поки що не дозволяють його звідти взяти. Тоді як у Бразилії, приміром, уже видобувають вуглеводні з океанічних глибин, що сягають близько 2800 метрів. Шельф — це наше дуже оптимістичне майбутнє, проте нині довкола нього відбуваються, на жаль, не дискусії науковців та видобувників, а переважно політичні сутички.

Після рішення Гаазького суду щодо українсько–румунських суперечок довкола острова Зміїний декілька площ, зокрема й «Олімпійська», де пробурено дві свердловини, відійшли до Румунії, яка, за інформацією у пресі, вже почала їх освоювати. Ми ж тупцюємо на місці. У Прикерченському шельфі відкрито потужне родовище «Субботіна», але його ніхто дотепер не розробляє. Мені це важко зрозуміти.

— Із суходолу у нас уже нічого «качати»?

— Запаси в материковій частині, що залягають на глибині до п’яти кілометрів, уже вичерпані майже наполовину. Законсервовані свердловини, на жаль, малопродуктивні. Тому нарощувати видобуток на суходолі можна лише двома шляхами. Перший — бурити на глибини понад 5 кілометрів у межах Дніпровсько–Донецької западини та Передкарпатському регіоні. Другий — освоювати так звані нестандартні типи пасток, тобто нетипові підземні середовища, де можна натрапити на значні поклади вуглеводнів. На півночі Дніпровсько–Донецької западини відкрито близько десятка родовищ у кристалічних породах фундаменту.

З елементами «шито–крито»
— Наскільки достовірною є статистика щодо обсягів сучасного видобування вуглеводнів в Україні та їхньої собівартості?

— Мені важко відповісти на це запитання. Раніше, коли видобуток нафти і газу здійснювали тільки державні підприєм­ства, ми мали повну інформацію про поклади вуглеводнів, їхню розробку, собівартість та інші економічні показники. Тепер — не маємо, бо хтось приватизував частину свердловин і кудись поставляє газ за якимись цінами. Ніхто достеменно нічого не знає.

— То можна поставити під сумнів і прогнозовані показники вітчизняних запасів нафти і газу. Може, нам не варто тішитися енергетичними ілюзіями?

— За наші наукові прогнози можу ручатися. Щойно ми, група відомих фахівців нафтогазової галузі, видали солідну монографію «Наукове обґрунтування ресурсів і запасів наф­тогазоперспективних об’єктів України». Тобто створено солідну наукову базу, а далі треба вкладати кошти у пошуково–розвідувальні роботи і видобувати власні вуглеводні, дбаючи про енергетичну безпеку своєї держави.

ДО РЕЧІ
Уперше в Україні нафту почали видобувати на Прикарпатті в ХVІ — на початку XVII ст. (для порівняння: в Російській імперії промислове видобування нафти розпочато в 60–х роках ХІХ ст. в районі Баку). Перша згадка про карпатську нафту зустрічається в літературі в 1617 році. На старовинному промислі Слобода Рунгунська її добували в 1711 році. На початку ХІХ ст. нафтові поклади було відкрито в смузі від Добромиля через Дрогобич до Кут і далі до Румунії. Бориславське нафтогазове родовище почали розробляти в 1854 році. Через одинадцять років у Бориславі функціонувало близько п’яти тисяч ям глибиною 35—40 метрів, звідки добували нафту. Добова продуктивність однієї копанки сягала 130—140 кілограмів.

Іван КРАЙНІЙ, "Україна молода"