Історія та майбутнє електоральної географії України

 А тепер, найголовніше – карта, яка реально показує від чого залежить українська електоральна географія. Особливо вразливим не раджу читати.

Придивіться до цієї карти, яка вільно розміщена на Вікіпедії.

Бачите, та ж сама картинка, що й під час виборів 2002-2010-тих років. Дивіться – цифри зменшуються із Львівської області до Криму і Донецька.

Друга характерна риса усіх виборів – Чернівецька та Закарпатська області помітно відрізняються меншим відсотком, ніж сусідні Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська. Можете порівняти за таблицею виборів:

Область     За Україну           Підтримка    Підтримка      Підтримка              Підтримка
                    в складі СРСР       Кравчука        Кучми         Нашої України           Ющенка
                     17.03.1991                1994             1999                  2002                         2004

Львівська       16,4%                    93,77%         91,59%            63,92%                    93,74%
Івано-
Франківська  19,3%                    94,46%         92,3%               74,61%                   95,72%
Тернопіль-
ська                 19,3%                    94,80%         92,17%            69,01%                    96,03%
Закарпат-
ська                  60,2%                   70,52%         84,63%            36.50%                    67,45%

Чернівецька   60,8%                   61,82%         73,21%            46,27%                    79,75%

Далі дивіться та ж сама виборча лінія поділу, яка вирізняє яскраво жовті області від "блідих" областей (різниця між тими й іншими по всій лінії складає від 20 до 43%).

Під час виборів 2004 року по всій лінії така різниця складала від 31 до 49% тих хто голосував за Ющенка, а у 2010 році – від 32% до 49% тих хто голосував за Тимошенко.

Третій момент, з поміж "блідих" вирізняється Херсонська область, яка найближче до "яскраво жовтого табору" (відмінність в межах 11-15%). Так само Херсонська область стоїть найближче до проукраїнського табору під час усіх виборів.

П’ята особливість всіх виборів – найбільш бліді Донецька, Луганська області та Крим. Так само як з підтримкою Кравчука (1994), Ющенка (2004), Тимошенко (2010).

Навіть побіжний погляд на карту ясно свідчить про абсолютно пряму аналогію з електоральною географією України. Але в тому то справа, що це карта не виборів, на ній за результатами всеукраїнського перепису позначено відсотки тих, хто вважає, що його рідна мова – українська.

Як то кажуть – no comments. Думайте самі.

Скажу лише те, що в Україні лише одна установа проводить протягом усієї історії незалежної України ґрунтовні і постійні дослідження щодо зв’язку політичного вибору та національної, мовної складової – Київський міжнародний інститут соціології (КМІС).

Президент КМІСу, професор НаУКМА Валерій Хмелько говорить: "соціологічні дослідження, які проводяться в Україні фіксують наявність трьох мовно-етнічних груп: україномовні українці (44-45% населення України), російськомовні українці (30%), російськомовні росіяни (15-16%)".

За його словами, за результатами соціологічного дослідження, яке проводилося Київським міжнародним інститутом соціології у грудні 2001 року, російськомовна частина населення (це стосується як російськомовних росіян, так і російськомовних українців) справді більш негативно оцінювали незалежність, ніж україномовні українці.

Якби зараз проходив референдум стосовно незалежності, як би ви вчинили?

                                                  Україномовні        Російськомовні          Російськомовні 
                                                        українці                   українці                          росіяни
Проголосував би ЗА
незалежність                                  60,2                         42,8                                 22,6
Проголосував би ПРОТИ
незалежності                                  15,7                          29,7                                45,2
Не брав би участі
у голосуванні                                    11,8                         16,0                                 20,9

Важко сказати                                 12,2                         11,5                                 11,3

Фахівці КМІСу відзначають, що з цих даних видно, що російськомовні українці займають проміжну позицію між двома полюсами – україномовними українцями і росіянами.

Ця тенденція прослідковується у всіх питаннях щодо національно-політичного самовизначення. Разом з тим, російськомовні українці досить часто є більш близькими у політичному виборі саме до росіян, а не до україномовних українців.

Україномовна частина населення відрізняється від російськомовної у визначенні геополітичних пріоритетів, ставленні до ЄС і об’єднання з колишніми республіками СРСР.

Щодо російської мови, російськомовні українці також ближче до росіян, ніж до україномовних українців.

Висновок КМІСу – незалежність, геополітичне визначення України, статус російської мови – це ті питання, які розрізняють україномовних українців, російськомовних українців і російськомовних росіян.

Завідувач соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України Вишняк, проаналізувавши 13 річних моніторингів Інституту соціології у 6 політичних регіонах України, теж дійшов до висновку, що за усі роки незалежності українців розділяли тільки два питання – російська мова та відносини з Росією.

Президент КМІСу Валерій Хмелько ("Дзеркало тижня" 24-30 червня 2006): "Проведений аналіз переконливо підводить до висновку: політикам вдається розколювати Україну під час виборів на дві частини через те, що ці частини мають протилежне співвідношення моноетнічних українців, з одного боку, та біетнічних російсько-українців і моноетнічних росіян, з іншого…

Як показав розподіл голосів на виборах, те, кому саме люди довіряють вирішення соціальних та економічних проблем, залежить не від відмінностей у тонкощах соціальних і економічних програм різних не лівих політичних сил. Довіра виборців, як з’ясувалося, залежить від поділюваних з політиками національних почуттів.

Саме національні почуття моноетнічних українців схиляють їх до довіри більше тим політикам, які переконують, що життя покращиться через вступ України до Євросоюзу та захист української мови і культури.

А національні почуття російсько-українців і моноетнічних росіян схиляють їх до довіри більше тим політикам, які переконують, що життя покращиться, якщо Україна не буде приєднуватися до НАТО, а приєднається до союзу Росії і Білорусі, до ЄЕП та надасть російській мові статус державної…

Немає сумніву, що така ситуація значною мірою є наслідком історично довготривалої політики русифікації".

Академік НАНУ, директор Інституту проблем національної безпеки при РНБО України Горбулін три місяці тому так підсумував: "Суттєво утрируючи, основним змістом сьогоднішньої української політики за останні 20 років можна назвати триваючу боротьбу двох націоналізмів, двох націоналістичних рухів: великоросійського та українського.

Ці сили виступають під різними прапорами та в різних масках, вдягаються в тоги імперців та ліберальних космополітів, істинно православних та національно свідомих... У ідентифікації сил, що протистоять одна одній, поважливе і принципове лише одне.

Українські націоналісти різного толку розглядають Україну як окрему геополітичну суть і намагаються, безумовно, з далеко не однаковою мірою послідовності, успішності і ефективності виходити з її інтересів.

Тоді як великороси – свідомо або несвідомо бачать в нашій країні більш-менш своєрідну провінцію Росії, незалежність якої – якесь історичне непорозуміння, помилка, яку, тим або іншим шляхом слід виправити щонайшвидше… Ця боротьба охоплює всі сфери суспільного життя".

Фінал очевидний для будь-якого політолога. В нас не існує політичної боротьби та політики в європейському розумінні. Тези про економічні переваги, успіхи в економіці чи чорні плями в біографіях є лише зовнішньою, невеликою ширмою для тих, хто не думає.

Цього за 5 років так і не зрозумів Ющенко.

Слюсар, пенсіонерка, студент в Полтаві та Харкові знають, розуміють і не розуміють щось однаково, але голосуватимуть абсолютно протилежно.

Питання того, за кого голосуватимуть в Україні, і чия коаліція відбудеться в парламенті залежить виключно від мовно-етнічних ознак і динаміці в цьому питанні.

Саме тому Партія регіонів, ПСПУ, КПУ наполегливо протидіють тенденції повернення українців до культурних, національних корінь та всіляко підтримують поширення російської культури. Це питання не смаків, а перспектив політичного майбутнього а отже і влади і капіталу.

А хто ми і з ким ми в цій грі? Приймайте рішення самі.

"Українська правда"