ЗАКОН ПРО МОВИ НЕСЕ РОЗБРАТ В УКРАЇНУ І ВИТРАТИ З ДЕРЖБЮДЖЕТУ

Слідуючи давно усталеною традицією, найважчі трудові будні народні депутати Верховної Ради України влаштовують собі напередодні законної відпустки, приймаючи в самий розпал липневої спеки резонансні законопроекти, щоб потім вже нічого не заважало відпочивати їм зі спокійною душею і почуттям виконаного обов'язку перед Батьківщиною. Згадуючи липень минулого року і прийняті поспіхом закони про реформування пенсійної системи, про Державний земельний кадастр, внесені зміни до законодавчих актів про держзакупівлі, і враховуючи майбутні вибори, напередодні яких завжди піднімається мовне питання, можна було очікувати всього.

Таким чином, вирішивши не відступати від традицій, 3 липня 2012 Верховна Рада України у другому читанні прийняла скандальний Закон № 9073 «Про основи державної мовної політики», який спочатку навіть не був включений до порядку денного, без урахування запропонованих правок.

Аналізуючи даний Закон, складається таке враження, що парламентарії, керуючись високими принципами визнання всіх мов, і підтримки культурних взаємин між різними мовними групами, повністю проігнорували його зміст, не особливо розуміючи, за що, власне, вони голосують, і які можуть бути наслідки.

Так, Законом № 9073 встановлюється, що державною мовою України є українська мова, яка обов'язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, в міжнародних договорах, а так само в навчальному процесі в навчальних закладах. У той же час, посилаючись на контекст Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до регіональних мов або мов меншин Україною, Закон відносить - російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдовський, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська та крімчацкій мови.

Але норми цього Закону настільки заплутані і непродумані, що практичне його застосування залишається під великим питанням.

Так, Закон № 9073 встановлює, що засідання Верховної Ради України ведуться українською мовою, а всі законопроекти і акти вищих органів державної влади приймаються так само державною мовою. У той же час в межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, акти місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування можуть прийматися державною мовою або даними регіональною мовою або мовою меншини (мовами). Як же бути в ситуації, якщо виникне необхідність ознайомитися з будь - яким актом місцевих органів державної влади, а той виявиться на болгарською, румунською або іншому регіональному мовою? Адже Закон не зобов'язує переводить даний акт на державну мову!

Те ж саме стосується і мови роботи, діловодства і документації органів місцевого самоврядування. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування може використовуватися регіональна мова (мови). Його так само дозволяється застосовувати при листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня. Держава в свою чергу зобов'язана забезпечити такі органи службовими кадрами, які володіють регіональною мовою (мовами). При цьому обсяг знання володіння такою мовою (мовами) прописаний коротко і ясно - достатній для виконання службових обов'язків. Більше ніяких вимог не існує. Тобто, після набуття чинності даного Закону необхідно в терміновому порядку підібрати службові кадри, при цьому якимось чином перевіривши рівень їх знання регіональної мови (мов), забезпечити їх належної матеріально - технічною базою, і все це якимось чином профінансувати. Питання фінансування в Законі, звичайно ж, теж чомусь опускається. Ні, чому ж, держава забезпечує підготовку всіх кадрів - не тільки держслужбовців, а й судових, педагогічних, наукових та культурних. Правда, яким чином, незрозуміло.

Прочитавши номи про застосування мови в освіті, я можу лише поспівчувати сьогоднішнім дітям. Закон надає право громадянам України отримати освіту державною мовою і регіональною мовою або мови меншини. У всіх середньоосвітніх закладах забезпечується вивчення державної мови і одного з регіональних мов або мови меншини. Обсяг вивчення регіональної мови (мови меншин) при цьому визначається місцевими радами відповідно до закону про освіту і з урахуванням поширеності цих мов на відповідній території. При цьому в навчальних закладах з навчанням регіональною мовою вивчення предметів має відбуватися так само на тому ж регіональною мовою (крім української мови і літератури). Цікаво, чи багато хто видавництва в Україну зараз друкують підручники на регіональному мовою, крім російської, які схвалені і рекомендовані Міністерством освіти України? Та вже, парламентарії особливо не замислювалися над цим питанням, приймаючи Закон № 9073.

Дуже цікаво читати про проведення судочинства при дотриманні вимог даного Закону. Він дозволяє здійснювати судочинство на регіональному мовою (мовами), в межах території, на якій поширена дана мова (мови). І знову таку можливість гарантує держава! Так, особам, які беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги тощо) рідною мовою чи іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку. При цьому послуги перекладача надаються без додаткових витрат для цих осіб. Питання, ким і за чий рахунок, знову опущений. І, найцікавіше, - незважаючи на те, що судовий процес може здійснюватися регіональною мовою, судові документи все одно складаються державною. Ах, так, напевно, ті, хто володіє регіональною мовою, зможуть знову безоплатно скористатися послугами перекладача і перевести судове рішення або ухвалу на необхідний їм мову. Інакше, який же сенс ведення процесу на регіональному мовою?

Але остаточно усвідомлюєш всю недоцільність Закону, наткнувшись на статтю 17, яка регулює мову наданої юридичної допомоги. Отже, в ній вказується, що адвокат надає юридичну допомогу фізичним та юридичним особам на державному або іншою мовою, який прийнятний для замовника. При цьому не враховується, що, по-перше, крім адвокатів, в нашій країні надають юридичну допомогу безліч юристів, юрисконсультів, юридичних фірм і компаній, в яких далеко не всі юристи є адвокатами. По-друге, при всьому бажанні, адвокат, який не володіє регіональною мовою замовника, не зможе надати йому належну юридичну допомогу. Ну, не володіє він, припустимо, німецькою мовою, що тут поробиш?

І увагу, Перехідними положеннями Закону № 9073 вносяться зміни до ст. 6 Закону «Про адвокатуру», яка доповнюється статтею 6 «а» наступного змісту: «Мова юридичної допомоги визначається статтею 17 Закону України« Про основи державної мовної політики ». Правда, 5 липня 2012 Верховна Рада України у другому читанні приймає Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», в якому ні слова (!) Немає про мову надається юридичної допомоги. Крім вимоги до адвоката про знання державної мови.

Що ж покращує Закон України «Про основи державної мовної політики»? Що він дає крім популістських норм, розбрату в Україні та витрат з державного та місцевих бюджетів? Звичайно, всім зрозуміло, що скоро вибори, і в терміновому порядку народним депутатам будь-якими діями необхідно виконувати передвиборні обіцянки. Але якщо вже ми живемо в правовій, демократичній і соціальній державі, як гарантує Конституція України, в якому діє принцип верховенства права, а народ є єдиним джерелом влади, Верховної Ради Україні бажано дотримуватися перерахованого вище. Тому що, приймаючи такі от закони, ні про яке верховенство права не може бути й мови.

Анна Самойленко, керівник Національної правової палати

ЛІГА.БЛОГИ