Практика ВСУ про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення

ЮРЛІГА продовжує серію публікацій, присвячених судовій практиці Верховного Суду України. У цій публікації розглянемо постанову від 09.04.2012г. № 21-46а12.

ВСУ розглянув провадження за позовом ЗАТ «Харьківтрансбуд» до державної податкової інспекції (далі - ДПІ) про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення.

ЗАТ звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 28 лютого 2006 р. № 75/15-206 про нарахування штрафу на суму 13630 грн. 72 коп. за затримку сплати податкового зобов'язання. В аргументації, позивач посилався на те, що нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату земельного податку на підставі ст. 17 ЗУ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є незаконним, оскільки цей закон не регулює питання про сплату такого податку.

Господарський суд Харківської області постановою від 21 березня 2006 року позов задовольнив. Пізніше, Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 вересня 2009 року скасував постанову суду першої інстанції посилаючись на порушення норм процесуального права та прийняв нове рішення про задоволення позову.

ВАСУ постановою від 18 серпня 2011 судове рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін, аргументуючи тим, що порядок нарахування та строки сплати земельного податку визначено лише в Законі України від 3 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю». Законами України про Державний бюджет України на 2001 - 2005 роки змінювалися строки сплати земельного податку та у відповідній частині припинялася дія ст. 17 Закону № 2535-XII, однак, що ці закони не регулюють питання про оподаткування. За таких обставин, на думку суду касаційної інстанції, відповідач неправомірно прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України, ДПІ просить скасувати рішення суду касаційної інстанції і направити справу на новий розгляд до суду цієї інстанції. У заяві йдеться, що в постанові суду касаційної інстанції від 6 вересня 2007 інакше застосована ч. 1 ст. 17 Закону № 2535-XII та законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими змінювалися строки сплати земельного податку та у відповідній частині припинялася дія ст. 17 Закону № 2535-XII.

ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення ВАСУ не підлягає задоволенню з наступних причин:

1. Згідно з ч. 1 ст. 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті ВСУ з питання неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

2. ВАСУ, допускаючи цю справу до провадження ВСУ, виходив з того, що в доданій до заяви копії постанови ВАСУ від 6 вересня 2007 інакше, ніж в оспорюваному постанові, застосована ч. 1 ст.17 Закону № 2535-XII. Однак аналіз судового рішення суду касаційної інстанції у цій справі і ухвали Вищого адміністративного суду України, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував вказані норми права.

Так, у розглянутому справі суд касаційної інстанції дійшов висновку, що законами України про Державний бюджет України на 2001 - 2005 роки змінювалися строки сплати земельного податку, однак ці закони не є законами з питання оподаткування, так як порядок нарахування та строки сплати земельного податку визначено в Законі № 2535-XII.

У постанові ВАСУ від 6 вересня 2007 року говориться про те, що загальні норми можуть бути застосовані лише з питань не врегульованих спеціальною нормою права. Зазначене не дозволяє зробити висновок про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Враховуючи, що обставини, які стали підставою для перегляду справи ВСУ не підтвердилися, в задоволенні позовної заяви відмовлено.

ЮРЛІГА