Судді поділилися досвідом дозволу страхових спорів

25 квітня в прес-центрі ІА «ЛІГАБізнесІнформ» відбувся круглий стіл на тему: «Рішення господарськими судами спорів, пов'язаних зі страхуванням і довірчими операціями». Організаторами заходу виступили Вищий господарський суд України та проект ЮРЛИГА.

У круглому столі взяли участь судді та працівники апарату ВГСУ, Київського апеляційного господарського суду, Господарського суду м. Києва, Господарського суду Київської області.

Зокрема, суддя, секретар першої судової палати ВГСУ Олександр Кот звернув увагу на необхідність вірного тлумачення істотних умов договорів страхування. Він вказав, що слід керуватися переліком істотних умов, визначеним Цивільним кодексом. Але при цьому необхідно враховувати, що деякі з них і не настільки істотні (наприклад, якщо дата народження страхувальника в договорі не вказана, такий договір не повинен вважатися неукладеним).

Як вказує судова статистика, найпоширенішими спорами, пов'язаними зі страховими правовідносинами, є:

- Спори про регресне відшкодування;

- Спори про укладення, зміну, розірвання договорів страхування;

- Спори про визнання договорів страхування недійсними.

А. Кот також зазначив, що очікується зменшення звернень до суду з подібним позовами. Серед причин він назвав Закон «Про судовий збір» та зменшення чисельності страхових компаній.

У той же час, Ольга Попікова, суддя ВГСУ, повідомила, що судом підготовлено узагальнення судової практики з вирішення спорів, що виникають із страхових відносин і довірчих операцій, на підставі якого ВГСУ видасть інформаційний або оглядовий лист.

Вона зупинилася на суперечках, за якими Верховний Суд не надав роз'яснень, а також не склалося єдиної практики. Йдеться про спори, що стосуються страховиків, що здійснили виплату страхового відшкодування потерпілій особі за заявленими вимогами про стягнення сум інфляційних витрат та 3% річних. Практика вирішення подібних суперечок не єдина. Судді, що відмовляють у задоволенні таких позовів, аргументують своє рішення посиланням на ст. 993 ЦК, а також ст. 27 Закону «Про страхування» і заявляють, що чинне законодавство не передбачає відшкодування шкоди в порядку регресу в більшому розмірі. Також вони вказують, що між сторонами регресних позовів не може існувати грошових зобов'язань, як того вимагає застосування норм ст. 625 ЦК.

Альтернативний підхід у тлумаченні закону, підтримуваний суддями ВГСУ О. Попікова, О. Кролевець, А. Котом, базується на положеннях ст. 509 ЦК, яка встановлює, що зобов'язання, згідно ст. 11 ЦК, виникають, зокрема, і при заподіянні майнової шкоди. Це означає, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотнього регресу до винуватця в розмірі сплаченого відшкодування, якщо інший розмір не передбачено законом. Оскільки відшкодування шкоди здійснюється в грошовому вигляді, то в разі прострочення такого грошового зобов'язання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК. Інфляційні витрати та 3% річних підлягають виплаті в порядку регресу, оскільки наявне порушення договірних і позадоговірних зобов'язань. Кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Грошове зобов'язання слід розглядати як спосіб виконання зобов'язання з відшкодування шкоди.

Також О. Попікова підкреслила, що питання про те, як слід розглядати вимоги про нарахування пені у регресних страхових спорах, залишається відкритим. У постанові Верховного Суду від 26.09.2011 р. у справі № 4/1733520 йдеться про виключення можливості стягнення в регресних позові зі страховика, що виплатила страхове відшкодування і яка не є суб'єктом договору, пені. Суддя зазначила, що позиція ВСУ є здоровою, але, на жаль, у ній не враховані останні зміни законодавства.

О. Попікова також роз'яснила питання про зобов'язання страховика, у якого застрахована цивільна відповідальність винної особи, відшкодовувати шкоду в порядку регресу страховика за договором майнового страхування на підставі пп. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вона вказала, що сформована єдина практика вирішення спорів базується на тому, що неповідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду не позбавляє його права на позов до страхувальника після виплати їм страхового відшкодування.

У ході круглого столу обговорювалося і питання про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації. Григорій Мачульський, суддя ВГСУ, роз'яснив, що страхова компанія, що подає позов у ​​такому порядку, має право звертатися до суду тільки на підставі всього двох норм: ст. 27 Закону «Про страхування» та ст. 27 ЦК.

Крім того, судді поговорили про спори, пов'язані з довірчими операціями. По-перше, довірча діяльність регулюється нормами ЦК і Декретом Кабміну від 17.03.1993 р. № 23-93 «Про довірчі товариства». По-друге, їх розглядається мізерна кількість. Але оскільки Україна все так само прагне в ЄС і намагається вибудувати в суспільстві ринкові відносини, очікується, що довірча діяльність у нас буде розвиватися, а значить, і кількість спорів зросте.

Суддя господарського суду м. Києва Роман Бойко, користуючись нагодою, розповів про проблеми судів першої інстанції при постановленні рішень у спорах, що виникають у правовідносинах страхування. Він журився, що неможливо визначити момент, з якого страховик прострочив свої зобов'язання, тобто чітко в правовому контексті встановити період нарахування інфляційних витрат та 3% річних. Також Р. Бойко вважає, що відсутність відповідної постанови, вироку суду не є перешкодою при визначенні вини особи господарським судом. А в цілому він як старанний слухач школи суддів висловив сподівання, що ВГСУ надасть нижчим судам керівництво до дії при вирішенні спірних питань, що стосуються страхових правовідносин.

Павло Горбасенко, суддя господарського суду Київської області, поділився, що в 2012 році судом було розглянуто менше 5% спорів, що виникають із страхових правовідносин. Також він задав справедливе питання, чим слід керуватися суддям при врегулюванні питання з пенею. Адже процесуальні норми і позиція ВСУ деяким чином суперечать матеріальним нормам зміненого закону. Представники ж ВГСУ вважають, що давати відповіді на поставлені питання все ж повинні суди першої інстанції шляхом напрацювання відповідної практики. Адже страхове законодавство швидко змінюється, в тому числі і на вимогу Європи, а значить, проаналізовані питання втрачають свою актуальність.

У свою чергу Г. Мачульський розповів про категорії спорів, у договорах страхування за якими позначений вигодонабувач. Часто з позовом звертається особа, що уклала договір із зазначенням вигодонабувача, але при цьому в заяві відсутня згадка про нього. Г. Мачульський підкреслив, що доцільним буде залучення вигодонабувача в процес, оскільки рішення спору без участі такої особи може спричинити за собою порушення його прав.

ЮРЛІГА