Розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів

Про проблеми питаннях, пов'язаних із розмежуванням компетенції адміністративних і господарських судів з розгляду земельних та пов'язаних із земельними земельними правовідносинами спорів читайте в матеріалі видання «ЮРИСТ & ЗАКОН» від 25.07.2013, № 49. 

Земельна суперечка ... При одній згадці про земельному спорі юристи-практики розуміють, що чи не найбільшою проблемою в його рішенні буде питання про те, в який суд звернутися.

Як правило, земельна суперечка стосується одночасно інтересів і органів державної влади (органів місцевого самоврядування), та фізичних осіб, та суб'єктів господарювання. Але у кожного своя юрисдикція (загальна, адміністративна, господарська)? До того ж ні ГПК, ні КАСУ прямо не передбачають підвідомчості господарським та адміністративним судам справ, що виникли із земельних правовідносин.

Ділитися з колегами історіями про те, як адміністративний суд відмовився відкривати провадження за земельній справі, а в господарському чи районному, у свою чергу, також виробництва не відкрили, сьогодні майже моветон.

Враховуючи, що проблема розмежування компетенції судів щодо земельних справ стала очевидною і все більше погіршувалася - до її вирішення приєдналися всі вищі органи судової влади, навіть Конституційний Суд України.

З нього й почнемо: 01.04.2010 року Конституційний Суд України виніс Рішення у справі № 10-рп/2010 за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", " в »,« г »ст. 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Конституційний Суд України вважає, що вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів, крім публічно-правових суперечок, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Але Рішення КСУ особливої ​​ясності не внесло, адже і надалі існує цілком логічна позиція, згідно з якою спір щодо оскарження актів органів державної влади, органів Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, на підставі яких виникли цивільні права та обов'язки (спір про право), не є публічно-правовим і розглядається за правилами ЦПК.

Вищий господарський суд України у постанові пленуму № 6 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» питання підвідомчості присвятив цілий розділ.

ВГС роз'яснив, що питання про те, чи підвідомча господарському суду справа по спору, яке з'явилося з земельних правовідносин, має вирішуватися залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, т. е. є вони приватноправовими чи публічно-правовими, і чи відповідає склад сторін у справі статті 1 ГПК. З цією метою господарським судам слід аналізувати предмет позову, підстави позову і зміст позовних вимог.

Крім того, в даній постанові йдеться, що господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного чи господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на основі рівності.

Отже, якщо виник земельний спір з державним органом або органом місцевого самоврядування, то це буде вважатися приватноправових або публічно-правовим спором?

ВГС вважає, що приватноправових, оскільки, реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними і фізичними особами в цивільні та господарські правовідносини. Отже, в таких відносинах держава або територіальні громади в якості учасників земельних відносин дорівнюють з іншими юридичними та фізичними особами, в тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, відповідно до позиції ВГС справи по спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам. 

Крім того, індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин та з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права та обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватно-правовий характер, т. е. справи у них також підвідомчі господарським судам.

На завершення ВГС зазначив, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із публічно-правових відносин, в яких держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у цілях реалізації владних повноважень, а також справи, пов'язані з оскарженням правових актів, спрямованих на здійснення повноважень управління у земельних відносинах.

Отже, при визначенні підсудності необхідно вирішувати, чи державні органи, або органи місцевого самоврядування приймають участь у земельних відносинах як суб'єкти владних повноважень.

Але відкритими залишаються інші, не менш складні питання:

До якого суду звертатися, якщо в одному позові об'єднані відразу кілька вимог, наприклад про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування або місцевої державної адміністрації з позовними вимогами, спрямованими на захист прав на землю.

При цьому, часто позивачі, з метою вибору юрисдикції, застосовують прийом з «основним» і «похідним» вимогою. Наприклад, звертаються до господарського суду з вимогою про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки і, як пов'язане з цим вимога, просять скасувати рішення органу місцевого самоврядування. Якщо ж ці вимоги поміняти місцями і обгрунтувати їх як «основну» і «похідну», можна буде звернутися до адмінсуду.

В окремих судах існує позиція, що в такому випадку позивач повинен розділити вимоги і поводитися з кожним до відповідного суду. Наприклад, позов про скасування рішення подати до адміністративного, а про розірвання договору - до господарського суду.

Але така позиція видається помилковою, адже нівелює саму ідею судового захисту прав людини, призводить до невиправданого збільшення навантаження на суди і збільшенню терміну розгляду справ (адже, ймовірно, суд зупинить розгляд справи до вирішення справи адміністративним).

Розраховувати, що законодавець внесе ясність у це питання - марно.

До того ж, якщо протягом наступних кількох років буде в кінці кінців відкритий ринок купівлі-продажу землі, правова невизначеність у розмежуванні компетенції судів виключить захист прав суб'єктів земельних правовідносин.

За таких обставин, враховуючи ширину і різноманітність спектру земельних відносин, при зверненні до суду не зайвим буде обгрунтувати вибір позивачем того чи іншого суду, пославшись при цьому на практику вищих органів судової влади, зокрема:

- Постанова Верхової Суду України № 7 від 16.04.2004 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»;

- Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами, надане Вищим господарським судом України 01.01.2010;

- Постанова Вищого господарського суду «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» № 6 від 17.05.2011;

- Рішення Конституційного Суду України у справі № 10-рп/2010 від 01.04.2010.

"ЮРИСТ I ЗАКОН"