Від третьої особи

Туроператор, який уклав договір про надання послуг, не звільняється від відповідальності, навіть якщо його порушення стало наслідком дій третьої особи.

Передчуваючи довгоочікувану відпустку, особливо за кордоном, багато розслабляються, прочитавши на своїй путівці назву обраного готелю і примітка all inclusive. Однак саме такі тури найчастіше приносять розчарування недосвідченому туристові: вікна номера виходять не на ту сторону, басейн трохи менше і не такий красивий, море трохи далі або готель зовсім не такий, як очікувалося ... Вирішувати ці питання, прибувши на курорт, з національним туроператором можливості особливої ​​немає, а з місцевими їх контрагентами - результативно. У підсумку доведеться або погодитися на нові умови, або доплатити (по суті - повторно) за бажані і набиратися сил заодно і на тривалу судову тяганину зі своїм туроператором.

Втім, у багатьох випадках це того варто: Верховний Суд України (ВСУ) зайняв правову позицію, що вся відповідальність за будь-яке порушення договору про надання туристичних послуг лежить на туроператора, що надає такі послуги, незалежно від ступеня його безпосередньої провини. Безумовно, якщо таке порушення не було спровоковано самим споживачем.

Такий висновок випливає з постанови ВСУ від 3 липня 2013 року по справі за позовом гр-на А. до ТОВ «Н» (туроператор, відповідач) про захист прав споживачів та відшкодування майнової та моральної шкоди, за участю третьої особи - ТОВ «А» (контрагент туроператора), яке було прийнято за підсумками розгляду заяви гр-на А. про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) від 7 грудня 2012 року.

Звернення до суду з вказаним позовом обгрунтовано наступним. У липні 2011 року між позивачем і туроператором був укладений договір про надання туристичних послуг у формі туристичного ваучера, за умовами якого відповідач зобов'язався надати туристичні послуги, пов'язані з подорожжю на Кіпр: отримання візи для в'їзду, організацію проживання в готелі «A» і перельоту. У свою чергу позивач у повному обсязі оплатив такі послуги на загальну суму 17 968,57 грн.

Однак після прибуття до Республіки Кіпр гр-н А. і його син були розміщені в готелі «P», умови проживання, система харчування та інфраструктура якої не відповідали умовам обраного ним готелю. А саме: вікна номера виходили на велику дорогу, що виключало відпочинок за шуму автомобілів; поблизу готелю знаходиться автозаправна станція, і провітрити приміщення не представлялося можливим через парів бензину і вихлопних газів; дитячий басейн у готелі «P» був маленьким і не обладнаний гірками, як у готелі «A»; територія, на якій розташований готель, дуже забруднена, не передбачає організацію розваг для дітей; доступ до мережі Інтернет, необхідний позивачу у зв'язку з професійною діяльністю, в цьому готелі платний на відміну від готелю « A ».

Крім того, внаслідок постійного шуму в кімнаті і випробуваного від цього нервового стресу у гр-на А. погіршилося самопочуття, що стало причиною звернення за медичною допомогою. На наступний день він з сином був змушений переселитися в готель «A».

Вважаючи, що все це свідчить про порушення відповідачем умов договору про надання туристичних послуг, посилаючись на положення законів України «Про захист прав споживачів» та «Про туризм», позивач просив стягнути з туроператора 9801,04 грн на відшкодування майнової шкоди та 4000 грн - моральної шкоди.

Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 25 вересня 2012 позовні вимоги були задоволені частково: постановлено стягнути 9801,04 грн матеріальної шкоди і виплатити компенсацію за моральну шкоду у розмірі 500 грн.

Однак Апеляційний суд Донецької області рішенням від 13 листопада 2012 це рішення скасував, відмовивши в задоволенні позовних вимог повністю, а ВССУ визначенням від 7 грудня 2012 року в відкритті касаційного провадження у зазначеній справі відмовив.

Тим самим Вищий спеціалізований суд підтримав правову позицію апеляційного суду про застосування до спірних правовідносин положень статей 610, 626, 629 Цивільного кодексу (ЦК) України, статей 20, 23, 32 Закону «Про туризм» та статті 1 Закону «Про захист прав споживачів» наступним чином: оскільки пунктом 10.3 статті 10 агентського договору, укладеного між відповідачем та третьою особою, передбачено право останнього в будь-який момент за свій рахунок замінити замовлений турагентом у складі туристичного продукту готель на готель такого ж класу, дії відповідача по заміні готелю «A» на готель «P» відповідають умовам зазначеного агентського договору. Крім того, не доведено факт укладення туристичного договору між сторонами у справі, оскільки ваучер, на який посилався позивач, не містить всіх необхідних даних, визначених законодавством, а неукладення туристичного договору між гр-ном А. і контрагентом туроператора і відповідно ненадання повної та достовірної інформації про туристичне обслуговування, в тому числі передбаченому агентським договором, не може бути підставою для покладання відповідальності на туроператора.

Вважаючи таку правову позицію помилковою і вказуючи на приклади неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права (статей 20, 23, 24, 32, 33 Закону «Про туризм», статей 509, 526, 527, 610, 611, 1167 ЦК Україна, положень наказу Державної туристичної адміністрації України «Про затвердження порядку оформлення ваучера на надання туристичних послуг та його використання» від 6 червня 2005 року № 50), гр-н А. подав заяву про перегляд ухвали ВССУ від 7 грудня 2012 року.

Розглянувши справу, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що така заява підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами встановлено, що, згідно ваучеру, виданим туроператором, гр-н А. замовив для себе і сина в період з 9 по 20 серпня 2011 туристичні послуги, а саме: послуги перевезення, розміщення в стандартному номері готелю «A» (4 * , Лімассол, Кіпр) з режимом харчування «ALL» і додаткові послуги з перевезення «аеропорт-готель-аеропорт».

Це замовлення виконувався для туроператора турагентом - ТОВ «А», третьою особою у справі.

Згідно квитанції банку від 19 липня 2011 року, позивач оплатив вартість зазначених туристичних послуг на користь туроператора в розмірі 17 968,57 грн.

У день прибуття до Республіки Кіпр гр-ну А. повідомили про заміну замовленого ним готелю «A» на готель «P» (4 *, Лімассол, Кіпр) з причини відсутності в готелі «A» вільних номерів.

Також судами встановлено, що умови перебування в готелі «P» не відповідають умовам, на які розраховував позивач, замовляючи розміщення в готелі «A».

Частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші угоди.

Відповідно до частини 3 статті 20 Закону «Про туризм», в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, договір про туристичне обслуговування укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до закону, в тому числі шляхом видачі ваучера. При цьому частини 1, 2 статті 23 цього ж Закону уточнюють, що в договорі про туристичне обслуговування, укладеному шляхом видачі ваучера, мають міститися: найменування та місцезнаходження суб'єкта туристичної діяльності, номер ліцензії (дозволу) на відповідний вид діяльності, юридична адреса, прізвище, ім'я (по батькові) туриста (при груповій поїздці прізвища, імена (по батькові) членів групи); строки надання і види туристичних послуг, їх загальна вартість; назву, адресу та номер телефону об'єкта розміщення, його тип і категорія, режим харчування, розмір фінансового забезпечення відповідальності туроператора (турагента) або межі відповідальності суб'єкта туристичної діяльності за договором агентування, інші дані, обумовлені характером угоди, складом групи, і дата видачі ваучера.

Тобто ваучер є формою письмового договору про туристичне обслуговування, який повинен містити реквізити, необхідні для його ідентифікації як відповідного договору.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1.2, пункту 2.11 Інструкції про порядок оформлення ваучера на надання туристичних послуг та його використання ваучер оформляється суб'єктом туристичної діяльності, що реалізує туристу послугу або комплекс послуг. Відповідальність за правильність оформлення ваучера покладається на суб'єкт туристичної діяльності. Таким чином, відповідальність за правильність оформлення ваучера не може бути покладена на туриста.

Крім того, згідно частини 2 статті 30 Закону «Про туризм», порушенням законодавства в галузі туризму є порушення умов договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг. До того ж частина 10 статті 20 цього ж Закону прямо передбачає, що якість туристичних послуг повинна відповідати умовам договору, а порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються законодавством про захист прав споживачів.

Частина 4 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» дає споживачеві право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Далі ВСУ звертає увагу на частини 1, 2 статті 32 Закону «Про туризм», що передбачають, що за неналежне виконання своїх зобов'язань несуть майнову та іншу відповідальність туроператор, турагент та інші суб'єкти туристичної діяльності в межах фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

Відповідно до статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто, але у випадках, встановлених договором, він має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним у повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до частини 13 статті 20 Закону «Про туризм», права і обов'язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними, а також цим Законом.

Пунктом 10.3 статті 10 агентського договору, укладеного 12 травня 2011 між ТОВ «А» і ТОВ «Н», передбачено, що туроператор в будь-який момент (у тому числі і під час туристичної поїздки) за свій рахунок може замінити замовлений турагентом у складі туристичного продукту готель на готель такого ж класу, заздалегідь замовлений, або на готель вищого класу, про що зобов'язаний повідомити турагента протягом двох робочих днів з дня прийняття такого рішення.

ВСУ критично поставився до того, що висновок касаційного суду фактично грунтувався лише на тому, що можливість заміни готелю була передбачена агентським договором між туроператором і його контрагентом. Оскільки позивач не був стороною цього договору і взагалі не був повідомлений про його існування і умовах, а договір про туристичне обслуговування уклав (шляхом оформлення ваучера) з відповідачем, саме відповідач повинен нести відповідальність перед гр-ном А. за порушення умов договору про надання послуг .

На цій підставі Верховний Суд України визначення ВССУ від 7 грудня 2012 скасував і направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

«Юридична практика»