Виконавчий напис нотаріуса: підстави застосування та «безспірність вимог»

Виконавчий напис – це розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника.

При вчиненні виконавчих написів нотаріуси керуються нормами Цивільного кодексу України, Законом України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (надалі за тестом – Постанова КМУ), Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України, Законом України «Про виконавче провадження» та іншими нормативними актами.

Можливість вчинення виконавчого напису прямо передбачено законом у наступних випадках:

– при стягненні аліментів за договорами, визначеними ст. ст. 78, 99, 109, 189 Сімейного кодексу України;

– при зверненні стягнення на заставлене майно, відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу»;

– при зверненні стягнення на предмет іпотеки, відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку»;

– при стягненні заборгованості по орендній платі, відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»;

– у разі пред'явлення вимоги про повернення предмету лізингу при відмові від договору лізингу або при стягненні з лізингоодержувача простроченої заборгованості, відповідно до ч. 2 ст. 7, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг»;

– при стягненні заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами, відповідно до ст. 8 Закону України «Про обіг векселів в Україні»;

– при стягненні за диспашею, відповідно до ст. 292 Кодексу торговельного мореплавства України.

У свою чергу, Постанова КМУ передбачає можливість звернення стягнення шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса і у інших випадках, зокрема: стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами; стягнення заборгованості за договорами найму жилих і нежилих приміщень, а також за комунальні послуги; стягнення заборгованості з підстав, що випливають з трудових відносин; стягнення заборгованості, що випливають з відносин, зв'язаних з авторським правом; стягнення заборгованості за вимогами органів внутрішніх справ та з інших підстав.

В окремих випадках законодавством передбачено заборону звернення стягнення на певне майно, що унеможливлює вчинення виконавчого напису, зокрема:

– на майно, одержане на підставі договору про припинення права на утримання (ст. 89 Сімейного кодексу України);

– на майно, передане набувачу за договором довічного утримання (ст. 754 Цивільного кодексу України);

– на майно, що є предметом застави (іпотеки) і належить комунальному чи державному підприємству або підприємству, більш як 50 % акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності (ст. 20 Закону України «Про заставу», ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

Слід зазначити, що при зверненні заінтересованої особи – стягувача за захистом своїх цивільних прав на нотаріуса покладено обов'язок здійснити перевірку наявності певних умов, за яких може бути вчинена ця нотаріальна дія. Зокрема – це перевірка всіх документів, необхідних для вчинення виконавчого напису, які підтверджують наявність зобов'язання та їх безспірність.  

Вчинення виконавчого напису можливе, якщо з дня виникнення права вимоги минуло не більше 3 років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше 1 року. 

Також основною з умов, що є необхідною для вчинення виконавчого напису, є звернення до нотаріуса в межах відповідного строку з моменту виникнення права вимоги. Так, відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» вчинення виконавчого напису можливе, якщо з дня виникнення права вимоги минуло не більше 3 (трьох) років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше 1 (одного) року. Згідно з ч. 2 вказаної статті, якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. При цьому порушення нотаріусом зазначених вимог може бути підставою визнання вчиненого виконавчого напису недійсним.  

У нотаріальному процесі бере участь одна сторона угоди (правочину), і нотаріус змушений оцінювати документи як докази лише однієї сторони – стягувача. 

Важливим для вчинення цієї нотаріальної дії є розуміння поняття «безспірності». Проблема полягає в тому, що у нотаріальному процесі бере участь одна сторона угоди (правочину), і нотаріус змушений оцінювати документи як докази лише однієї сторони – стягувача. Чинне законодавство на цей час не зобов'язує нотаріуса викликати боржника і з'ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимоги стягувача (кредитора). Право боржника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення (ст. 35 Закону України «Про іпотеку», ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»). Так, підтвердженням факту передачі стягувачем боржнику повідомлення у простій письмовій формі може бути копія повідомлення з відміткою про вручення особисто, опис вкладень поштового відправлення, видане нотаріусом свідоцтво про передачу заяви (ст. 84 Закону України «Про нотаріат»).

Враховуючи реалії сьогодення, можна закцентувати увагу на тому, що не кожен боржник добросовісно проживає за місцем його реєстрації та приймає кореспонденцію. У таких випадках, для того щоб нотаріус вчинив виконавчий напис, йому необхідно надати документи на підтвердження цих фактів. Ними можуть бути: документ довідкової служби, адресного бюро, відмітка поштового органу про те, що адресат не проживає за вказаною адресою, або у разі відмови боржника від одержання повідомлення, або не звернення за отриманням поштового відправлення – відмітка органу зв'язку, зроблена на зворотному повідомленні.

Отже, документи, які подає стягувач, повинні підтверджувати не лише заборгованість боржника та встановлювати прострочення виконання зобов'язання, а й безспірність цих фактів.

Проте чіткого переліку документів, які підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання, жодним законом або іншим нормативно-правовим актом не встановлено.

Водночас слід зазначити, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору, зокрема, щодо її розміру, строків, за яких вона нарахована тощо, а відтак, і документів, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріус вчиняє виконавчий напис. Документи, що встановлюють заборгованість, насамперед мають бути однозначними, беззаперечними та стовідсотково підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором.

Такими документами, в залежності від правочину, можуть бути: документи первинної бухгалтерської документації, оформлені відповідно до норм ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». А саме: платіжні доручення, меморіальні ордери, виписки з рахунків, на які боржник перераховує кошти, розписки, чеки тощо.

Також однією з умов є наявність у стягувача документа, що підтверджує заборгованість (оригінал нотаріально посвідченого договору, опротестований вексель і т. п.).

Приймаючи рішення про звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису, стягувачу необхідно надати документи, які б підтверджували наступні умови:

– чи підпадає заявлена вимога під вид заборгованості, визначений Постановою КМУ;

– чи є в наявності та оформлені належним чином документи, передбачені Постановою КМУ;

– чи підтверджують наявні документи безспірність заборгованості боржника перед стягувачем та прострочення виконання зобов'язання;

– чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису.

Подання документів та одержання виконавчого напису здійснюється безпосередньо стягувачем (кредитором) або уповноваженим ним представником.

ЛiгаЗакон