ВСУ висловився про присічні строки вимог до спадкоємців, - документ

10.04.2014 виконавче провадження було зупинено, а 14.01.2015 направлено вимогу до можливих спадкоємців боржника.

За повідомленням Першої кам’янець-подільської державної нотаріальної контори, станом на 1.02.2016 спадкова справа відкрита на підставі звернень банку та кредитної спілки. Спадкоємці померлого: дружина Особа 9, діти Особа 10, Особа 11, Особа 10, а також батько померлого Особа 8 — проживали разом з померлим у житловому будинку за Адресою 1. Цей будинок перебуває в іпотеці банку на забезпечення виконання зобов’язань боржника перед банком за кредитними договорами від 16.11.2007.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило замінити сторону у виконавчому провадженні спадкоємцями.

Кам’янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області ухвалою від 1.06.2016, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 23.08.2016, у задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовив.

ВСС від 26.09.2016 відмовив у відкритті касаційного провадження у справі за вказаною заявою з підстав,

передбачених п.5 ч.4 ст.328 Цивільного процесуального кодексу.

У заяві про перегляд ВСУ ухвали ВСС від 26.09.2016 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати зазначену ухвалу та прийняти постанову про задоволення його касаційної скарги з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції стст.378, 1268, 1296 Цивільного кодексу; невідповідності зазначеного рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надало копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 26.06.2014, 28.01.2015, 16.03.2016 та постанови ВСУ від 8.04.2015.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставами

для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із ч.1 ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що Кам’янець-Подільський міськрайонний суд рішенням від 11.12.2008 стягнув солідарно з Особи 7, Особи 8 2510629 грн. заборгованості за кредитом, 27144,22 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом, 8991,5 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов’язання та судові витрати.

На виконання вказаного судового рішення 22.01.2009 видано виконавчий лист.

Державний виконавець ВДВС Кам’янець-Подільського МРУЮ постановою відкрив виконавче

провадження щодо виконання виконавчого листа, виданого Кам’янець-Подільським міськрайонним судом, про стягнення з Особи 7 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 2547629,27 грн. заборгованості.

Інформація 1 Особа 7 помер.

Після смерті Особи 7 Першою кам’янець-подільською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу щодо майна померлого за заявами кредиторів ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Першої подільської фермерської кредитної спілки.

Матеріали справи не містять відомостей про те, хто зі спадкоємців прийняв спадщину, а також про обсяг одержаного в спадщину майна, його вартість та розмір часток спадкоємців у спадковому майні.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що до оформлення права на спадщину всіма спадкоємцями померлого неможливо визначити коло правонаступників боржника у виконавчому провадженні, обсяг їх відповідальності за

зобов’язаннями боржника (спадкоємці відповідно до ч.1 ст.1282 ЦК несуть відповідальність за зобов’язаннями спадкодавця в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до них) та замінити сторону у виконавчому провадженні, тому доводи заявника про те, що Особа 9, діти Особа 10, Особа 11, Особа 10 та батько померлого Особа 8 є спадкоємцями, які вважаються такими, що прийняли спадщину, є безпідставними.

Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС містяться висновки про наявність правових підстав для задоволення заяви про заміну боржника його спадкоємцем, який вважається таким, що прийняв спадщину відповідно до ст.1268 ЦК, але не отримував свідоцтва про спадщину (ухвала від 26.06.2014), та про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст.1296 цього кодексу є правом, а не обов’язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора (ухвала від 16.03.2016).

У наданій заявником для порівняння постанові ВСУ

від 8.04.2015 зазначено, що аналіз норм стст.1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК свідчить про те, що спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно набуває і право розпорядження ним. Відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі норми ст.23 закону «Про іпотеку» до такого спадкоємця, котрий зволікає з отриманням свідоцтва, з вимогами про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки.

Оскільки зі смертю боржника зобов’язання щодо повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми стст.1281, 1282 ЦК щодо строків пред’явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора. Недотримання кредитором передбачених ст.1281 ЦК

строків пред’явлення вимог, які є присічними (преклюзивними), позбавляє його права вимоги до спадкоємців. Оскільки кредитор пред’явив вимоги до спадкоємців поза межами зазначених строків, то підставою для відмови йому у зверненні стягнення на спадкове іпотечне майно є саме ця обставина, а не факт неотримання спадкоємцями свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції стст.1268, 1296 ЦК та невідповідність рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному в постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

Порядок прийняття спадщини, яка відкрилася після 1.01.2004, визначений гл.87 ЦК.

Згідно з нормою ст.1216 ЦК спадкуванням є перехід прав і обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права й обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком прав і обов’язків, зазначених у ст.1219 ЦК (стст.1218, 1231 цього кодексу).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч.2 ст.1220 ЦК).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.1 ст.1268 ЦК).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені в чч.3, 4 ст.1268, ст.1269 ЦК.

Так, згідно із ч.3 ст.1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Чинне законодавство розмежовує поняття «прийняття спадщини» (гл.87 ЦК «Здійснення права на спадкування») та «оформлення спадщини» (гл.89 цього кодексу «Оформлення права на спадщину»).

Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК).

Частиною 1 ст.1297 ЦК передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса щодо видачі йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК).

Таким чином, спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права

власності у встановленому законом порядку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст.1296 ЦК є правом, а не обов’язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.

Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов’язку, передбаченого ст.1297 ЦК, зокрема з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

Оскільки зі смертю боржника зобов’язання щодо повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ст.1282 ЦК щодо обов’язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора в порядку, передбаченому ч.2 цієї норми. Саме на підставі норм стст.1281, 1282 ЦК кредитор заявив вимоги до спадкоємців.

Так, згідно з ст.1282 ЦК спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто в розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Разом з тим положення зазначеної норми застосовуються у випадку дотримання кредитором норм ст.1281 ЦК щодо строків пред’явлення ним вимог до спадкоємців. Недотримання цих строків, які є присічними (преклюзивними), позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Отже, встановлені ст.1281 ЦК строки — це строки, в межах яких кредитор, здійснюючи власні активні дії, може реалізувати своє суб’єктивне право.

Саме такий по суті висновок міститься й у судових рішеннях, наданих заявником для порівняння.

Отже, у справі, яка переглядається ВСУ, суди неправильно застосували норми стст.1268, 1296 ЦК, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.3604ЦПК є підставою для скасування рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими в стст.57—60, 131—132, 137, 177, 179, 185, 194, 212—215 ЦПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Водночас відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.3602 ЦПК справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та давати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати

дійсні обставини справи перешкоджає ВСУ ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК.

Крім зазначеного, заявник надав для порівняння ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 28.01.2015, в якій суд касаційної інстанції скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав допущення судами порушень норм ЦПК, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи.

Отже, порівняння наведеного судового рішення із рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Керуючись пп.1, 4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.3603, ч.1,

пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 26.09.2016, ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 23.08.2016 та ухвалу Кам’янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 1.06.2016 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ста.355 ЦПК.