Майно подружжя більше не є "апріорі" спільним та не підлягає до автоматичного поділу порівну та навпіл між жінкою та чоловіком

Цими презумпціями за Сімейним кодексом України є зокрема наступні: 

1) Якщо дитини народилася у шлюбі – батьками дитини є дружина та чоловік, що перебувають у шлюбі та саме вони вносяться до офіційних документів дитини як її батьки (незалежно від того, які насправді можуть бути факти з приводу того, хто саме є батьком або матір’ю дитини).

2) Майно (кожна річ) набута жінкою та чоловіком за час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності (належить порівну) незалежно від того, що один із них через навчання, ведення домогосподарства чи догляду за дітьми тощо не мав самостійного заробітку.

Презумпції мають важливе практичне значення в будь-яких юридичних справах, оскільки тягар доказування про те, що презумпція є хибною покладається на особу, яка заявляє про інший, ніж встановлено презумпцією, порядок речей у дійсному світі. 

Наприклад раніше у справах про поділ майна подружжя, якщо особа заявляла про те, що певне майно не належить до спільної сумісної власності, тягар доказування правдивості такого твердження покладався на особу, яка заявляла про такий факт. Вона мала збирати докази та переконливо доводити таку обставину, несучи ризик того, що така обставина так і не буде доведена та майно залишиться «апріорі» спільним в рівних частинах дружини та чоловіка. 

Як зазначає одна із розробників СК України З.В. Ромовська у своєму коментарі до СК України такий стан речей обговорювався на комітеті та на пленарному засіданні Верховної ради України при ухваленні та при закладенні вказаної презумпції до СК України та учасниками диспуту було зроблено такий висновок:

«Спільна сумісна власність подружжя є матеріальною передумовою міцності шлюбу, здійснення подружжям різних соціальних функцій, зокрема щодо народження та виховання дитини. Вислів «моя дружина ніде не працює» зазвичай є хибним, оскільки праця вдома та з дітьми є не менш важливою, ніж праця на виробництві. 

Презумпція спільної сумісної власності означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов’язані доводити наявність своїх прав на майно, яке придбано за час шлюбу. За ст. 60 СК України воно автоматично належить обом членам подружжя, незалежно від того хто записаний в реєстраційних документах на таке майно (свідоцтвах, актах, договорах купівлі-продажу тощо) та в реєстрах (рухомого, нерухомого майна, цінних паперів, тощо). 

Законодавець також передбачив можливості спростування вищевказаних презумпцій, можливо заявляти позов - оспорювати батьківство або вимагати визнати, що конкретний об’єкт нерухомості чи рухомого майна не є спільним майном подружжя та він придбаний за особисті кошти(отримані до шлюбу, у спадок, за страховим випадком тощо) отриманий в дарунок, під час приватизації тощо (виключення за ст. 57 СК України). 

Однак, Верховний суд України сформулював висновок, який фактично закреслив все вищевказане та витлумачив законодавчу норму про презумпцію спільності майна подружжя у кардинально протилежний стан, визначивши, що для наявності презумпції, як виявилося, потрібно доводити якісь додаткові факти, окрім перебування у шлюбі. 

Постановою Верховного суду України від 07.09.2016 у справі № 6-801цс16 зазначено, що статус спільної сумісної власності може бути визначено тільки за обов’язкової наявності двох критеріїв: 1) час набуття майна (час перебування у шлюбі); 2) коштами, за які таке майно набуте (джерело набуття).

Верховний суд України у вказаній постанові прийшов до висновку, що одного лише факту придбання майна за час шлюбу недостатньо для висновку про те, що таке майно є спільною сумісною власністю подружжя. Обов’язковим для констатування «спільності» майна в рівних частках є також те, що таке майно було придбано за рахунок спільної участі подружжя коштами або працею в набутті майна. 

Таким чином, Верховний суд України переклав тягар доказування із особи, яка заявила про те, що майно не належить до спільної сумісної власності, на другу особу, яка про таку обставину нічого не заявляла та стояла на тому, що майно придбане у шлюбі є спільною сумісною власністю незалежно від спільної участі в матеріальній стороні придбання певного майна. 

Зазначений висновок Верховного суду України є обов’язковим для застосування(врахування) всіма національними судами та іншими особами, які застосовують вказану норму. 

Аналізуйте судовий акт: Автоматично спільне майно подружжя навпіл НЕ поділяється: суду завжди необхідно встановити за які кошти таке майно було набуте: спільні або особисті (ВСУ від 05 квітня 2017р. у справі № 6-399цс17)

Перекручуючи закладені законом положення, Верховний суд України здійснив розширювальне тлумачення, яке фактично підмінило собою існуючу норму права та здійснив невеличкий «переворот», який матиме далекосяжні наслідки для правозастосування при вирішенні спорів про поділ подружнього майна. 

Після вказаного висновку Верховного суду України, в найбільш розповсюджених випадках жінкам (в менш розповсюджених – чоловікам) стане набагато складніше розділити в судовому порядку подружнє майно, оскілки тепер для поділу такого майна їм обов’язково потрібно доводити, що вони працею або коштами прийняли участь у його придбанні. Інакше – таке майно вже більше не є спільним сумісним, лише через факт того, що було придбано у проміжок часу між датою одруження та датою розлучення. 

Доказом того, що практика розгляду справ вже змінилася найкраще демонструють свіжі рішення Вищого спеціалізованого суду України та апеляційних судів областей.

В ухвалі ВССУ від 14.12.2016 у справі № 331/7292/15-ц, суд касаційної інстанції зазначив: "Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 18 грудня 1999 року, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2014 року. За час шлюбу ними на підставі договору купівлі-продажу від 8 квітня 2005 року придбано квартиру АДРЕСА_1, яка зареєстрована на ім'я ОСОБА_4. 

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області  від 21 липня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 за кожним.

Вирішуючи спір, суди формально послались лише на те, що спірна квартира набута за час шлюбу.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя"  Наслідок - рішення були скасовані та справа направлена на новий судовий розгляд.

До аналогічного висновку прийшов ВССУ у рішенні від 09.11.2016 у справі №234/121/40/14-ц., та апеляційний суд Херсонської області у рішенні від 14.11.2016 у справі № 766/1295/16-ц.

Враховуючи викладену судову практику необхідно зробити висновок, що без детальної підготовки доказової бази, наразі однієї лише презумпції, тому із членів подружжя, хто вирішив поділити спільне майно,більше не достатньо та доведеться докласти максимум зусиль із залученням спеціаліста у галузі права для виконання "тягаря доказування", який перенесено Верховним судом України на таку особу.