ВС визнав втрату права користування житлом особою, котра постійно проживає в іншому місці
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №283/1443/16-ц визнав особу, що втратила право користування житловим приміщенням. Позивач, власниця житлового будинку, просила суд визнати колишнього чоловіка своєї дочки, котрий був зареєстрованим в цьому будинку, особою, що втратила право користування житлом. Позов аргументовано тим, що з 2013 року відповідач припинив спільне проживання зі своєю сім'єю в тому будинку, комунальні послуги з утримання житла не платив, проживає та працює в іншому місті. Районний суд задовольнив вимоги позивача. Він мотивував своє рішення тим, що відповідач не проживає в будинку позивача з моменту реєстрації. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що виїзд на тимчасове проживання в іншу місцевість у зв'язку з навчанням або роботою є поважною причиною відсутності особи за місцем проживання. Дослідивши матеріали справи, ВС прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги. Відповідно частині другій статті 405 ЦК член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у випадку відсутності поважних причин більше одного року, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом. Врховний Суд визнав обгрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність передбачених нормою підстав для задоволення позовних вимог про визнання особи, що втратила право користування житловим приміщенням. Такий висновок ВС обгрунтував наступними фактами: - відповідач з моменту реєстрації не проживає в житловому будинку, що належить позивачу; - укладений між відповідачем та донькою позивача шлюб розірвано; - відповідач постійно проживає в іншому місті, де займається торгівельною діяльністю. Також ВС вважає, що висновок апеляційного суду про те, що проживання в іншій місцевості у зв'язку з роботою являється поважною причиною непроживання відповідача у спірному житловому приміщенні, не грунтується на нормах статті 3, 6, 8 Закону "Про свободу пересування та вільному виборі місця проживання в Україні" та спростовується доказами, наданими позивачем. Сайт "ЮРЛИГА"
|