Велика Палата змінила практику визначення місця проживання дитини

 Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №402/428/16-ц посилаючись на рішення ЄСПЛ по справі "М.С. проти України" відступила від правової позиції ВСУ про обов'язки суду приймати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини відносно того, що малолітня дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір'ю, якщо немає виключних оставин (такі висновки ВСУ містяться в рішеннях по справах №6-2445цс16 та №6-564цс17).

Велика Палата вважає, що при визначенні місцепроживання дитини першочергову увагу приділяють найкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції з прав дитини від 20 листопада 1989 року.

Відповідний висновок відносно правильного застосування норм права при визначенні місцепроживання дитини міститься в постанові від 17 жовтня.

Велика Палата роз'яснила, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором: не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу на українську мову. Разом з тим відповідно до ратифікованої Конвенції з прав дитини у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними закладами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергову увагу приділяють найкращому забезпеченню інтересів дитини, що відповідно з нормами Конституції та законів України. Тому саме її норми зобов'язані враховувати суди України, розглядаючи справи відносно прав дитини.

Крім того, у відповідності до статті 6 Європейської конвенції про забезпечення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловити свою думку та приділяє їй належну увагу: дитина може бути заслухана в ході будь-якого судового або адміністративного розгляду, що її стосується, безпосередньо або через представника або відповідний орган. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою, котру необхідно враховувати, особливо при вирішенні питань, котрі безпосередньо її стосуються.

У відповідності з частинами першою та другою статті 171 СК України дитина має право бути вислухана батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, котрі стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, котра може висловити свою думку, повинна бути вислухана при вирішенні між батьками спору відносно її місцепроживання.

Таким чином, дитина, яка досягла 10 років, має право не тільки бути вислуханою та почутою, але і право активно барит участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місцепроживання. Лише у випадку співпадання волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру та злагоди.

Варто враховувати, що законодавство України не містить норм, котрі б наділяли будь-кого із батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Враховуючи відмічене, ВС залишив у силі рішення нижчих судів, котрі, залишив дитину з батьком, виходили з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому постійні соціальні зв'язки, місце навчання та психічного стану. Зокрема, зібрані докази свідчать про те, що батько постійно піклується про дитину, бере участь в духовному та фізичному розвитку; дитина відвідує додаткові заняття з іноземної мови, гуртки, є членом клубу дитягчого боулінгу; батько вчить з дитиною уроки; на час розгляду справи дитина більше схилялась до батька; саме у батька облаштовано житло, створені умови належного виховання та розвитку дитини. За бажанням сина батько забороняє спілкування з матір'ю та бабусями.

Нагадаємо, Велика Палата радить виходити з найкращих інтересів дитини і у справах про надання рішення на виїзд за кордон. Але варто нагадати, що суд не дозволить виїзд дитини всупереч волі батька, ящко невідома країна та період подорожі. 

Сайт "ЮРЛИГА"