ВС назвав умови, за яких правочин не може бути визнаний фіктивним - НОВИНИ

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Особи 5,Особи 6, товариства з обмеженою відповідальністю «Дорога родина» на рішення Тернопільського міськрайонного

У грудні 2016 року Особа 3 звернулася до суду з позовом до Особи 5, Особи 6, треті особи: приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Мастенко Н.П., приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіна Л.В., приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Кравець Т.В., ТОВ «Дорога родина» про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними та скасування їх державної реєстрації.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належало майно: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельна ділянка, що розташовані за Адресою 1, а також приміщення магазину та три земельні ділянки площею 0,0317 га, 0,0300 га, 0,0318 га, що розташовані за Адресою 2.

29 березня 2017 року між нею та її дочкою — Особа 5 укладено договори дарування, за якими вона подарувала Особі 5 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, розташовані за Адресою 1.

31 травня 2017 року вона та Особа 5 уклали договори дарування, за якими вона подарувала Особі 5 приміщення магазину та три земельні ділянки площею 0,0317 га, 0,0300 га, 0,0318 га, розташовані за Адресою 2.

Посилалась на те, що вона уклала вказані договори дарування унаслідок психологічного впливу дочки та Особи 6, які під психологічним тиском переконали її у недобросовісності намірів її сина — Особи 13. Зокрема, у тому, що син буде спонукати різними способами її до передачі майна йому, а згодом забере майно та виселить її з домоволодіння за Адресою 1. Вони часто повторювали та стверджували, що у Особи 13 проблеми зі здоров’ям і він може оформити майно на свою співмешканку, а вона також вже особа похилого віку і майно слід переписати на Особу 5, яка мала б її у подальшому утримувати. Унаслідок цього вона уклала із Особою 5 зазначені договори дарування нерухомого майна, які вважала фіктивними.

Крім того, 13 вересня 2017 року Особа 5 незаконно подарувала Особі 6 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, розташовані за Адресою 1, що не відповідало їх домовленостям.

Ураховуючи викладене, Особа 3 просила суд визнати недійсними вказані договори дарування з тих підстав, що вони були укладені без наміру створення правових наслідків, а також визнати незаконною державну реєстрацію цих договорів.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14 вересня 2018 року позов Особи 3 задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування магазину, укладений 31 травня 2017 року між Особою 3 та Особою 5, за яким Особа 3 безоплатно передала у власність Особі 5 належний їй на праві власності магазин, загальною площею 1515,8 м2, за Адресою 2, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В. 31 травня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за №482.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 31 травня 2017 року між Особою 3 та Особою 5, за яким Особа 3 безоплатно передала у власність Особі 5 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0317 га, кадастровий №1 розташовану за Адресою 2, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В. 31 травня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за №485.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 31 травня 2017 року між Особою 3 та Особою 5, за яким Особа 3 безоплатно передала у власність Особі 5 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0318 га, кадастровий №2, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, розташовану за Адресою 2, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В. 31 травня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за №488.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 31 травня 2017 року між Особою 3 та Особою 5, за яким Особа 3 безоплатно передала у власність Особі 5 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0300 га, кадастровий №3, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, розташовану за Адресою 2, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В. 31 травня 2017 року, зареєстрований в реєстрі за №491.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні позовних вимог Особи 3 про визнання недійсними договорів дарування та скасування їх державної реєстрації відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні договори дарування укладено між сторонами, які є близькими родичами, метою укладення договорів дарування зі сторони позивачки було «убезпечення майна» і небажання передати майно сину — Особі 13, що свідчить про наявність умислу Особи 3 та Особи 5 на укладення договорів дарування всього нерухомого майна, що належало позивачці, без наміру їх виконувати. Причиною для збереження майна та вчинення спірних правочинів зі сторони позивачки було те, що вона бажала уникнути впливу та тиску від сина щодо передачі йому майна та подальшого його відчуження іншим особам. Тобто позивач, укладаючи оспорювані правочини 29 березня 2017 року, не мала наміру позбавити себе права власності на житловий будинок, в якому проживала, і який є єдиним місцем проживання. З цих же мотивів 31 травня 2017 року були укладені договори дарування магазину та земельних ділянок, на яких він розташований.

При цьому суд взяв до уваги договір оренди магазину, укладений 12 квітня 2017 року між Особою 3 та Особою 13, акт приймання — передачі від 12 квітня 2017 року, на підставі якого позивач отримувала орендну плату, що підтверджує те, що вона не мала наміру дарувати майно, а бажала розпоряджатись нерухомим майном без його відчуження.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладених 29 березня 2017 року між Особою 3 та Особою 5, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою невірно обрано спосіб захисту порушених прав, так як вказане нерухоме майно вибуло з власності Особи 5 за договорами дарування, а положення ч.1 ст.216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача — з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року апеляційні скарги Особи 5, Особи 6, ТОВ «Дорога родина» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Особи 3 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 вересня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Особи 3 про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладених 29 березня 2017 року між Особою 3 та Особою 5, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, укладений 29 березня 2017 року між Особою 3 та Особою 5, за яким Особа 3 безоплатно передала у власність Особі 5 належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, розташований за Адресою 1.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 29 березня 2017 року між Особою 3 та Особою 5, за яким Особа 3 безоплатно передала у власність Особі 5 належну їй на праві власності земельну ділянку, розташовану за Адресою 1. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсними договорів дарування, укладених 29 березня 2017 року, апеляційний суд зазначив, що підставою позову була вимога не про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, а про визнання недійсним договору дарування за ознаками його фіктивності. Оскільки фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, належним способом захисту позивача є визнання такого договору недійсним.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком районного суду, зазначивши також про те, що підстав для скасування судового рішення першої інстанції та ухвалення нового у зв’язку з розглядом справи неповноважним складом суду не встановлено, так як, хоча автоматизований розподіл справи відбувся поза робочим часом та з порушенням хронологічного порядку надходження до суду цивільних справ, безпосередній розподіл судової справи відбувся з дотриманням послідовності, встановленої п.6 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затверджену рішенням РСУ 26 листопада 2010 року №30 (у редакції від 2.03.2018 №17), унаслідок чого було забезпечено принцип випадковості між суддями. При чому зазначені вище порушення не пов’язані з втручанням визначеного судді в процес розподілу, що викликало б сумніви в його об’єктивності та неупередженості.

Посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Особа 5, Особа 6, ТОВ «Дорога родина» подали до Верховного Суду касаційні скарги, в яких: Особа 5 просить оскаржувані судові рішення скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції; Особа 6 просить оскаржувані судові рішення в частині визнання недійсними договорів дарування житлового будинку і земельної ділянки, укладених 29 березня 2017 року, скасувати й передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції; ТОВ «Дорога родина» просить оскаржувані судові рішення в частині визнання недійсними договорів дарування будівлі магазину і трьох земельних ділянок, укладених 31 травня 2017 року, скасувати й передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційні скарги є ідентичними та мотивовані тим, що між Особою 3 та Особою 5 було укладено реальні договори дарування від 29 березня 2017 року та від 31 травня 2017 року, майно було передано Особі 5 відразу після підписання та нотаріального посвідчення договорів. Також було здійснено державну реєстрацію за Особою 5 права власності на отримані в дарунок об’єкти нерухомого майна. Отже, не може виконаний правочин вважатися фіктивним, оскільки настали обумовлені ним правові наслідки, у той час як, відповідно до ч.1 ст.234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Суди не надали належної правової оцінки доказам, які підтверджують виконання договорів дарування, не встановили умислу сторін на вчинення фіктивних правочинів, в основу висновку про фіктивність договорів взяли до уваги неналежні докази, зокрема договір оренди від 12 квітня 2017 року, який є підробленим.

Також зазначали, що вказаний договір оренди приміщення магазину є нікчемним, оскільки складений у вересні 2017 року, про що свідчить копія листа Особи 3 від 22 вересня 2017 року, в якій вона визнавала Особу 5 власником магазину і зазначала, що до Особи 5 перейшли всі права та обов’язки орендодавця.

Також посилались на те, що автоматизований розподіл здійснено з порушенням хронологічного порядку, більш як через годину після розподілу справи з більшим порядковим номером й поза межами робочого часу суду, що було встановлено судом апеляційної інстанції. Зазначали, що розгляд справи неповноважним складом суду є порушенням норм процесуального права, яке є обов’язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (п.1 ч.3 ст.376 ЦПК), що апеляційним судом зроблено не було.

У березні 2019 року Особа 3 подала відзив на касаційну скаргу Особи 5, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. Зазначила, що факт реєстрації майна за Особою 5, а у подальшому за Особою 6, не може свідчити про фактичний перехід у розпорядження, користування та володіння таким майном. У період з травня 2017 року по вересень 2017 року Особа 5 не вчиняла жодних дій з приводу виконання договорів дарування. На момент укладення правочинів сторони погодились щодо необхідності таких дій з єдиною метою: унеможливлення впливу на них її сина — Особи 13.

Ухвалою ВС у складі судді першої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою Особи 5 і витребувано цивільну справу №755/4757/16-ц з Тернопільського міськрайонного суду.

Особі 3 на праві власності належало майно: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельна ділянка площею 0,1120 га, кадастровий №4, розташовані за Адресою 1, а також магазин, загальною площею 1515,8 м2, та три земельні ділянки: площею 0,0317 га, кадастровий №5; площею 0,0318 га, кадастровий №2; площею 0,0300 га, кадастровий №3, розташовані за Адресою 2.

29 березня 2017 року між Особою 3 та Особою 5 укладено нотаріально посвідчені договори дарування, за якими Особа 3 подарувала Особі 5 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, на якій він розташований, за Адресою 1. У той же день право власності на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку було зареєстровано за Особою 5.

31 травня 2017 року між Особою 3 та Особою 5 укладено нотаріально посвідчені договори дарування, за якими вона подарувала Особі 5 приміщення магазину та три земельні ділянки, площами 0,0317 га, 0,0300 га, 0,0318 га, розташовані за Адресою 2.

У той же день за Особою 5 було зареєстровано право власності на приміщення магазину, що підтверджується інформаційною довідкою №97717177 та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також судами встановлено, що 12 квітня 2017 року між Особою 3 та Особою 13 укладено договір оренди нерухомого майна №12/04/17, за яким Особа 3 передає, а Особа 13 приймає у строкове платне користування на визначених у договорі умовах нерухоме майно — нежитлове приміщенням площею 1515,8 м2, розташовані за Адресою 2 Також між Особою 3 та Особою 13 було підписано акт приймання-передачі приміщення магазину від 12 квітня 2017 року.

5 вересня 2017 року представником Особи 5 — Особа 7, було направлено фізичній особі-підприємцю Особі 13 вимогу про необхідність укласти договір оренди належної їй на праві власності будівлі магазину або звільнити цю будівлю від майна та передати її законному власнику по акту приймання-передачі.

13 вересня 2017 року між Особою 5 та Особою 6 укладено договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Мастенко Н. П., за якими Особа 5 передала безоплатно у власність Особі 6 належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, та земельну ділянку, розташовані за Адресою 1.

У той же день право власності на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку було зареєстровано за Особою 6, що підтверджується інформаційною довідкою №97370860 та витягами з Держреєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна, що вноситься до статутного (складеного) капіталу ТОВ «Дорога Родина» від 22 вересня 2017 року, Особа 5, як засновник передала, а Особа 6, як директор, прийняла приміщення магазину, загальною площею 1515,8 м2, та земельні ділянки, площею 0,0317 га, площею 0,0318 га, площею 0,0300 га, розташовані за Адресою 2.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Сагайдак І. В. від 27 вересня 2017 року №37285049 було відмовлено у державній реєстрації права власності, форма власності: приватна на магазин, що розташований за Адресою 2,за ТОВ «Дорога родина», у зв’язку з наявністю зареєстрованого обтяження речового права на нерухоме майно, а саме: арешт нерухомого майна.

22 грудня 2017 року між Особою 6 та Особою 5 укладено договір позички, за яким Особа 6 безоплатно передала Особі 5 житловий будинок за Адресою 1 для користування протягом строку, встановленого договором, з метою проживання.

18 квітня 2018 року між Особою 6 та Особою 5 укладено договори дарування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки, на якій він розташований, посвідчені приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Чопик І.Я., за яким Особа 6 зобов’язується передати, а Особа 5 зобов’язується прийняти в дар житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за Адресою 1.

У той же день право власності на вказаний житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку було зареєстровано за Особою 5, що підтверджується витягами з Держреєстру речових прав на нерухоме майно.

<...> Згідно з ч.1 ст.717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 судам роз’яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

У матеріалах справи наявний лист-відповідь Особи 3 від 22 вересня 2017 року, направлений на ім’я Особи 5, в якому вона повідомляє, що до Особи 5 перейшли усі права та обов’язки орендодавця за договором оренди приміщення магазину за Адресою 2, укладеним 12 квітня 2017 року між нею та Особою 13.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша — намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням чч.1 та 5 ст.203 ЦК, що за правилами ст.215 цього кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК

Таким чином, у порушення ст.382 ЦПК апеляційний суд на зазначені вище положення закону, фактичні обставини справи уваги не звернув, належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам не надав, не врахував, що на виконання оспорюваних договорів дарування нерухоме майно передано Особі 5 у власність, яка у подальшому здійснювала відповідні розпорядчі дії, а саме: уклала із Особою 6 договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований; зверталась із вимогою до Особи 13 укласти з нею договір оренди приміщення магазину, яким він користується, а, відтак, прагнула настання певних правових наслідків, і дійшов передчасного висновку про задоволення позову Особи 3.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.411 ЦПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст.263 ЦПК та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу п.1 чч.3 та 4 ст.411 ЦПК є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.