"Правовий тиждень", № 4 (130) січень 2009 р.
Відповідно до ст.ст. 2, 6 ЗУ «Про НБУ України» від 20 травня 1999 р. № 679-XIV, НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, основним завданням якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції НБУ сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, – цінової стабільності.
Проте доволі пізно згадавши про свої основні завдання, НБУ лише в жовтні 2008 р. почав впроваджувати заходи для порятунку банківської системи України й національної грошової одиниці. Постановою Правління НБУ від 11 жовтня 2008 р. № 319 «Про додаткові заходи щодо діяльності банків», НБУ спробував нейтралізувати вплив світової фінансової кризи на українську економіку, ввівши ряд жорстоких обмежувальних заходів – заборонивши дострокову видачу депозитів, обмеживши здійснення активних операцій і встановивши, що граничне відхилення між курсом купівлі й продажу готівкової іноземної валюти не може перевищувати 5%. Сьогодні немає єдиної думки стосовно доцільності вжиття таких жорстких заходів – їх прихильники (переважно представники банківської сфери) вважають, що завдяки Постанові № 319 НБУ зміг врятувати банківську систему України від остаточного краху. Можливо, вони й мають рацію, проте такими діями НБУ остаточно підірвав довіру пересічних громадян до банків і банківської системи в цілому, і щоб повернути її й відновити позитивний імідж, банкам знадобиться не один рік.
Постановою Правління НБУ від 4 грудня 2008 р. № 413 «Про окремі питання діяльності банків» НБУ скасував Постанову № 319, проте подовжив заборону щодо дострокової видачі депозитів, що пояснив у Листі від 6 грудня 2008 р. №22-310/946-17250. Проте найбільше нарікань викликає те, що і Постанова № 319, і Постанова № 413 є нормативно-правовими актами, які мають відповідати Конституції й законам України, підлягають обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України, проте не тільки суперечать чинному законодавству України, але і взагалі не подавалися на державну реєстрацію Міністерству юстиції України. Тому відповідно до законодавства України вони не набрали чинності й не підлягають обов’язковому виконанню.
Те, що Постанови № 319, № 413 є саме нормативно-правовими актами, підтверджується ст. 56 ЗУ «Про НБУ», відповідно до якої нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління НБУ. Частина 1 ст. 56 ЗУ «Про НБУ» встановлює, що НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади й органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій і установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативні акти НБУ не можуть суперечити законам України, іншим законодавчим актам України й не мають зворотної сили, крім випадків, коли згідно з законом пом’якшують або скасовують відповідальність.
Якщо ж виходити з самої суті поняття «нормативно-правовий акт», то під ним розуміють офіційний документ, створений компетентними органами держави, який містить загальнообов’язкові юридичні норми. Пункт 1 Роз’яснення ВГСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26 січня 2000 р. № 02-5/35 роз’яснює відмінність між нормативними актами та актами ненормативного характеру (індивідуальними актами). Під нормативним актом розуміють прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер і застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права й обов’язки тільки в того суб’єкта (чи визначеного ними певного кола суб’єктів), якому вони адресовані.
Особливостями нормативно-правових актів також є те, що вони приймаються уповноваженими державними органами з дотриманням певної процедури й публікуються в офіційних спеціальних засобах масової інформації. Відповідно до ч. 3 ст. 56 ЗУ «Про НБУ» нормативно-правові акти НБУ підлягають обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України і набирають чинності відповідно до законодавства України. Крім того, відповідно до п.п. 2, 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затвердженого постановою КМУ від 28 грудня 1992 р. № 731, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб’єктами нормотворення у визначеній законодавством формі й за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) й характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» й іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
Пункт 4 Положення № 731 встановлює, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що: а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті й інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано ВР України, та acquis communautaire (правовій системі ЄС), а також з урахуванням практики ЄСПЛ, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації; б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління й контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.
Постанови НБУ № 319, 413 містять більшість перерахованих ознак і зачіпають права громадян України, визначених ст.ст. 21, 22, 24, 57, 64 Конституції України, ст.ст. 1060, 1075 ЦК України.
Відповідно до Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. № 503/97, до офіційних друкованих видань належить: «Офіційний вісник України» і газета «Урядовий кур’єр». Проте у жодному із цих засобів інформації Постанови № 319, № 413 не публікувались. Таким чином, і Постанова № 319, і Постанова № 413 не тільки не зареєстровані й не опубліковані офіційно у встановленому чинним законодавством порядку, але й протирічать Конституції України й ЦК України, обмежуючи права як громадян, так і юридичних осіб всіх форм власності. Намагаючись стабілізувати банківську систему України, НБУ вийшов за межі своїх повноважень, зобов’язуючи банки дотримуватись абсолютно незаконних нормативних актів. Такими діями НБУ продемонстрував не тільки своє поверхове відношення до чинного законодавства України, але й надав банкам можливість, користуючись ситуацією, незаконно нажитися за рахунок довірливих громадян.
Довідка «ПТ»
Державна реєстрація нормативно-правових актів
Наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 р. № 34/5 «Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України й скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів» встановлений порядок реєстрації нормативно-правових актів, який складається з 4 етапів.
До Департаменту державної реєстрації нормативних актів Міністерства юстиції України для попереднього розгляду, подаються такі документи: 1) супровідний лист; 2) нормативно-правовий акт у 4 примірниках: оригінал, три копії (із них дві українською мовою й одна копія в перекладі російською мовою) розпорядчого документа (наказу, розпорядження, рішення, постанови тощо), а також затверджених ним положення, інструкції, порядку тощо і додатків до них; 3) пояснювальна записка, у якій зазначаються обґрунтування підстав і мета розроблення нормативного акта, визначається його місце у відповідній сфері правового регулювання, міститься аналіз причин, наводяться факти і цифрові дані, що обґрунтовують необхідність його прийняття, відображаються фінансово-економічні розрахунки та пропозиції щодо джерел покриття витрат (якщо реалізація акта не потребує фінансування з державного чи місцевого бюджетів, то про це окремо повідомляється в записці), прогнозуються очікувані соціально-економічні результати реалізації акта; 4) відомості про чинні акти з питання, яке належить до сфери правового регулювання прийнятого акта, інформація про строки приведення їх у відповідність до нормативно-правового акта, поданого на державну реєстрацію, а також про акти, які втрачають чинність у зв’язку з прийняттям цього акта; 5) копія нормативно-правового акта, до якого вносяться зміни або який визнається таким, що втратив чинність, у контрольному стані; 6) відомості про офіційне погодження акта із зцікавленими органами незалежно від того, чи є таке погодження обов’язковим згідно із законодавством (оригінал, який після прийняття рішення щодо державної реєстрації повертається суб’єкту нормотворення, та 2 копії); 7) завірена копія рішення Державного комітету України з питань регуляторної політики й підприємництва про погодження проекту регуляторного акта або копія рішення Урядового комітету економічного розвитку та з питань європейської інтеграції про задоволення скарги головного розробника проекту регуляторного акта щодо відмови в погодженні проекту регуляторного акта (для регуляторних актів); 8) довідка про відповідність нормативно-правового акта основним положенням законодавства ЄС, якщо цей акт за предметом правового регулювання належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України, за формою згідно з додатком 10 до пункту 16 розділу VI Тимчасового регламенту КМУ, затвердженого постановою КМУ від 5 червня 2000 р. № 915 (із змінами), із зазначенням відомостей, визначених п. 29 розділу VI цього Тимчасового регламенту; 9) висновок Національного бюро про відповідність нормативно-правового акта положенням Конвенції та практиці ЄСПЛ; 10) інформаційно-аналітичні матеріали про публічне обговорення проектів нормативно-правових актів (при необхідності).
Спеціалісти Департаменту державної реєстрації нормативних актів протягом 10 робочих днів (якщо акт має великий обсяг – 15 робочих днів) проводять правову експертизу нормативно-правових актів – перевіряють їх відповідність Конституції й чинному законодавству України.
Залежно від результатів правової експертизи Міністерство юстиції України в межах установленого строку приймає одне з таких рішень: 1) якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції України, чинному законодавству і встановленим вимогам, Департамент готує висновок про державну реєстрацію нормативно-правового акта; 2) на прохання суб’єкта нормотворення або з власної ініціативи Мін’юст України може прийняти рішення про повернення нормативно-правового акта без державної реєстрації для доопрацювання; 3) у випадках, установлених п. 13 Положення № 731 (невідповідність Конституції України та чинному законодавству України, неузгодження з відповідними органами, викладено з порушенням правил правопису та ін.) Департамент готує мотивовану відмову в державній реєстрації нормативно-правового акта.
Після затвердження заступником міністра висновку про державну реєстрацію нормативно-правового акта Департамент держреєстрації нормативних актів заносить його до Державного реєстру нормативно-правових актів. Нормативно-правові акти, які занесені до Державного реєстру, набирають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку набрання ними чинності. При цьому нормативно-правові акти, які визначають права та обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня доведення до відома населення (ст. 57 Конституції України), а нормативно-правові акти з питань митної справи – через 45 днів із дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня їх офіційного опублікування (ст. 9 Митного кодексу України).
Адрес этой страницы: http://npp.com.ua/articles/articles/1615.html