Анна Самойленко, заступник голови Національної правової палати, адвокат
"Правовий тиждень", № 17 від 27 квітня 2010 р.

Не секрет, що судова система України є недосконалою та потребує реформації, яка б сприяла досягненню ефективності, компетентності, а іноді і законності та доступності при вирішенні спорів між учасниками цивільного обороту в умовах сучасних ринкових відносин. Відсутність стабільного розвитку державної та судової системи, відсутність внутрішніх джерел і резервів для її самоорганізації та вдосконалення - призвели до того, що на сьогоднішній день ми не можемо похизуватися оптимальним способом вирішення або врегулювання спорів.

Загалом способи вирішення спорів можна розділити на дві групи: перша група це традиційні способи – вирішення спорів у державних судах, друга – нетрадиційна, так звані альтернативні способи розв’язання конфліктів (без участі державних судів). Проте і перша і друга група способів на превеликий жаль не є досконалою, оскільки мають ряд недоліків.

На сьогодні виникають великі сумніви щодо можливості вирішити спір оперативно та об’єктивно в судовому порядку, оскільки бракує щонайменше спроби так всіма очікуваного кардинального удосконалення законодавцем процесуального законодавства відповідно до сучасної динаміки розвитку підприємницьких відносин. Та й загалом рівень довіри до судової системи у суспільства є наразі дуже низьким.

Так, при судовому розгляді спору неминучим є змагальність та протистояння сторін, що породжує загострення відносини між ними. При альтернативних способах вирішення спорів пріоритетним є з’ясування та задоволення інтересів конфліктуючих сторін на основі досягнення консенсусу.

Саме тому виникли альтернативні способи вирішення спорів, або як їх ще називають – «мирні способи», оскільки відбувається використання тих методів вирішення конфлікту, які найбільш підходять для врегулювання конкретного спору з урахуванням інтересів та вимог його сторін та характеризується спробою сторін подолати конфлікт та зберегти можливість співпрацювати надалі, при цьому зберігши час на вирішення спору, гроші на судові витрати та юридичну допомогу, а також повагу до ділових відносин.

На сьогодні виділяють три основні види альтернативних способів вирішення спорів по відношенню до офіційного правосуддя:
- переговори;
- медіація (посередництво);
- третейський суд.

Напевно найбільш поширеним способом вирішення конфліктів в нашій країні є переговори - намагання вирішити спір без допомоги сторонніх осіб. Переговори проводяться коли конфронтація не дає результатів та є підґрунтям для можливого застосування інших альтернативних способів. Метою переговорів є прийняття спільних рішень, які сторони вважають найкращими у розв’язанні конфлікту, причому кожен опонент переговорного процесу сам вирішує чи погоджуватись чи ні на ту чи іншу пропозицію. Так сторони, які ведуть переговори, безпосередньо контролюють як процедуру переговорного процесу, так і його суть.

В переговорному процесі традиційно виділяють три стадії його реалізації. Перша стадія бере свій початок з моменту ініціації проведення переговорів, де відбувається підготовка до їх проведення, та характеризується збором юридичного анамнезу, проведенням аналізу проблем та визначення можливих варіантів їх вирішення. Важливим на цій стадії є розробка загального підходу до переговорів, а також прогнозування та оцінка можливих запропонованих опонентом варіантів та пропозицій розв’язання спору.

Друга стадія – безпосереднє введення переговорів, результати якого прямо залежать під першої стадії. Так, на даній стадії, опонентам необхідно знайти «спільну мову» та подати свої пропозиції стосовно оптимального для них вирішення протиріч, після чого відбувається обговорення, обґрунтування та визначення меж можливої домовленості. Фінальним етапом даної стадії є узгодження запропонованих пропозицій.

Третя стадія - безпосередній аналіз результатів переговорів і виконання досягнутих домовленостей. Невипадково переговорам надається особлива увага, оскільки цей спосіб здебільшого ґрунтується на повазі опонентів один до одного, що дозволяє досягати згоди там, де інтереси не співпадають, думки і погляди розходяться, проте результативні переговори можуть запобігти виникненню конфліктів у подальшому.

Другим альтернативним способом вирішення спорів є медіація - техніка ведення переговорів за допомогою третьої нейтральної сторони (медіатора). Медіатор не є суддею чи арбітром, – він не судить і не виносить жодних рішень, він нейтральний по відношенню до сторін конфлікту проте саме від нього залежить результат порозуміння, отримання найвигіднішого варіанту вирішення спору, який задовольнить обидві сторони. Важливим є те, що вибір медіатора здійснюється спільно та добровільно.

Цінність цього способу обумовленає розв’язанням протиріч шляхом зосередження безпосередньо на інтересах сторін (опонентів спору), досягнення взаємної згоди, а не на правових позиціях або договірних правах. Сутність медіації полягає у тому, що сторони активно беруть участь у її процесі на основі діалогу, а не конфронтації як при судовому вирішенні спору. Отже, медіація із самого початку не передбачає домінування однієї сторони над іншою і забезпечує виграш обом сторонам.

Як і переговори, медитація складається з декількох взаємопов’язаних стадій, як-от:

вибір медіатора чи організації, що надає відповідні послуги;

підписання угоди про медіацію, де було б зазначено етапи процедури, основні правила і принципи медіації, а також обумовлено гонорар посередника;

проведення самої медіації, яка характеризується формулюванням спільної проблеми, виходячи з реальних інтересів сторін конфлікту, а не вимог і взаємних претензій та спільним пошук варіантів її вирішення та підписання медіаційної угоди, яка виконуватиметься сторонами у добровільному порядку .

Найбільшими перевагами медіації є обхід «державних механізмів», що дозволяє уникнути небажаних санкцій для обох сторін, заощадження часу для вирішення спору, відносна гнучкість та відсутність зайвої формалізованості процедури розгляду, а також конфіденційність процесу.

Медіацію, як спосіб альтернативного вирішення спорів широко застосовують наші колеги за кордоном, проте на її популярність в Україні годі і сподіватися. Причини цього - брак професійних медіаторів, які могли б надавати клієнтам якісні послуги та відсутність в українському процесуальному законодавстві норм, які б сприяли розвитку такого альтернативного посередництва.

Утім, медіація поступово набирає обертів, починають з’являтися організації, які розвиваються в цьому напрямку. Для прикладу є благодійна організація «Український Центр Порозуміння», яку підтримують Верховний Суд, Академія суддів та Міністерство юстиції України, яка ставить за мету впровадження відновного правосуддя (медіації) в правову систему. Медіація - перспективний та оптимальний інструмент вирішенням спорів, адже характеризується мінімальними втратами для опонентів спору.

Ще одним альтернативним способом вирішення спорів є інститут третейського судочинства. Це напевно що найбільш законодавчо врегульований в нашій країні альтернативний спосіб вирішення спорів. Законодавцем передбачено дві форми третейського судочинства: на постійно діючій основі (постійно діючі третейські суди) та для вирішення конкретного спору (суди «ad hoc»).

Так, третейський суд виступає як незалежний арбітр, аналізує спірні питання і пропонує власне розв’язання спору, шляхом винесення рішення. У своїй діяльності третейський суд керується Конституцією України, Законом «Про третейські суди», іншими законами, нормативно-правовими актами, міжнародними договорами України, та регламентом (для постійно діючих третейських судів). Проте очевидна різниця між третейськими судами і судами загальної юрисдикції. Так, третейські суди розглядають справи на підставі письмової третейської угоди між сторонами, рішення (ухвали) третейських судів не постановляються іменем України і не є обов'язковими для виконання всіма фізичними та юридичними особами, крім сторін третейського розгляду.

Окремо слід зауважити, що часто одна із сторін не звертає увагу на третейське застереження або не розуміє його значення при укладанні договору, а отже, підписавши угоду, інколи стає заручником саме такого способу вирішення спору.

Основними перевагами третейського суду є те, що діяльність суду має договірну основу, розгляд справи відбувається відносно швидко, рішення третейського суду є кінцевим (остаточним), а його виконання відбувається через державні виконавчі служби. Проте, у третейського судочинства є і недоліки, як-от: низька компетентність осіб, причетних до діяльності третейських судів, обмежена законодавством підвідомчість справ та вирішення спору відбувається за принципом судового процесу (тобто зазвичай завжди є сторона, яка буде незадоволена рішенням третейського суду).

Справжня користь від альтернативних способів вирішення спорів буде, якщо законодавець доповнить чинні або розробить окремі закони, які регламентуватимуть застосування та дію альтернативних способів вирішення спорів.

З точки зору теорії, альтернативні способи вирішення спорів повинні є найприйнятнішими для сторін, але відсутність належної правової підтримки та законодавчого врегулювання з боку держави роблять такі способи скоріше ще одним предметом обговорення, ніж механізмом, який можна застосувати на практиці.

Законодавець повинен бути зацікавлений в популяризації та нормативному закріпленні правил та процедур використання альтернативних способів, адже вони здатні частково розвантажити судові інстанції, що дозволить державі зосередитись на ефективному реформуванні судової влади.

Альтернатива судовим баталіям: переговори, медіація та третейський суд