- Згідно зі ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном. Отже, вносити в КК можна тільки майно;
- Якщо на право користування нараховувати амортизацію, то теоретично є момент Х, коли вся вартість самортизирует і стане рівною нулю. І тоді відокремлене право користування, що оцінюється по оренді аналогічних площ, перестане бути рівним по вартості частки учасника. При цьому право власності, з якого "вилучили" користування, буде за іншим юрособою, яке, в свою чергу, нарахує амортизацію (вже правомірно) на сам будинок (об'єкт нерухомості) і теж знизить свої податкові зобов'язання. Так можна ще внести в КК право розпоряджатися і право володіти і отримати 4 амортизації;
- За договором оренди відчуження права (припинення у власника) не відбувається - власник користується їм, надаючи можливість користуватися іншому. При цьому в іншого не виникає речового права. З речовим правом користування власника не відбувається нічого - воно реалізується. На його основі виникає відносне право користування невласника - його договором дає йому власник.
Позиція 2. Так, може, оскільки:
- Згідно зі ст. 86 ХК вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути, в тому числі, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права;
- Згідно зі ст. 115 ГК внеском до статутного капіталу можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові та інші відчужувані права, що мають грошову оцінку;
- У власника майна, як і у випадку з договором оренди, залишається право володіння і розпорядження;
- Внесення права користування нерухомим майном до статутного капіталу - це не відчуження права, а обтяження майна. Термін такого обтяження може визначатися при його встановленні чи обмежуватися терміном членства учасника в суспільстві;
- Право користування в цьому випадку оцінюється за вартістю оренди протягом строку користування;
- Відносини щодо внесення права користування до статутного капіталу юридичної особи можна розглядати як оренду майна в обмін на корпоративні права;
- Імперативної норми законодавства, яка забороняє власнику здати майно в користування іншій особі на визначений строк і отримати за це корпоративні права, немає;
- Право власності і пов'язані з ним права - це право на річ (майно). Відчуження - це передача права власності на майно. Особа не вносить в КК майна, а тому ніякого відчуження одного зі складових права власності не відбувається. Нове юридична особа не стає власником такого внеску;
- Амортизуються не основні кошти і не права (нематеріальні активи), а витрати на їх придбання. Витрати на придбання основних засобів і нематеріальних активів дорівнюють вартості корпоративних прав, емітованих в обмін на ці внески;
- У власника-невласника речове право може бути, підтвердження чому - гол. 30 ГК, що встановлює такі речові права на чуже майно, як право володіння чужим майном, сервітут, емфітевзис, суперфіцій;
- Право користування річчю єдино. Різниця в титулі. На час, поки річчю користується власник, право користування власника обмежується і стискається;
- Внесення права користування в КК є передачею власником свого права отримати в якийсь період часу корисні властивості зі своєї речі. Мова про відчуження правомочності не йде, як і у випадку іпотеки майна. Власник не відчужує право розпорядиться своїм майном кредитору. Власник просто обмежений у праві розпорядитися в силу якихось обставин;
- У ст. 115 ГК є й інші частини;
- Поняття "невідчужуваних прав" широко використовується в теорії конституційного права щодо невіддільних від особистості прав, якими людина має за фактом свого народження (право на життя, на свободу, на охорону гідності, на рівність, свободу совісті, віросповідання і т. д. ). Всі інші права, які можуть бути відокремлені від особистості, вважаються в теорії конституційного права відчужуваними, в тому числі речові права. Твердження, що право користування є невідчужуваним правом, необгрунтовано. Як необгрунтовано і твердження, що будь-який внесок у КК (незалежно на постійній або тимчасовій основі) є відчуженням.
Думка "Ю & З":
На можливість відчуження права користування майном окремо від права власності на нього вказує, в першу чергу, ст. 319 ЦК, відповідно до якої власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Виходячи з цієї норми, а також ч. 3 ст. 6 ГК, що дозволяє відступати від положень цивільного законодавства, які не є імперативними, власник може робити зі своїми правомочностями, в тому числі з правом користування, все, що йому захочеться, якщо при цьому не порушуються моральні засади суспільства.
На те, що відчуження права користування не тільки не суперечить моральним засадам суспільства, а й дозволено цивільним законодавством, вказує гл. 30 ГК, яка регулює речові права на чуже майно. Серед таких речових прав на чуже майно є і сервітут, і емфітевзис, і суперфіцій, що є різновидами права користування чужим майном. І якщо сервітут в силу імперативного положення ч. 4 ст. 403 ГК відчуженню не підлягає, то емфітевзис і суперфіцій згідно ч. 2 ст. 407 ЦК та ч. 2 ст. 413 ГК відчуженню підлягають, що служить яскравим підтвердженням можливості відчуження права користування.
Правда, у зазначених випадках мова йде про відчуження права користування чужим майном, а не права користування своїм майном. Аналогічно, орендар може провести відчуження права користування майном, одержане ним за договором оренди, шляхом відступлення права вимоги (якщо власник проти цього не заперечує).
При передачі власником права користування його майном повного відчуження цього права, можливо, і не відбувається. У всякому разі, ч. 5 ст. 403 ГК зберігає за власником майна, щодо якого встановлено сервітут, право користування ним. Але цілком очевидно, що, як помічено в Позиції 2, право власника на користування своїм майном в цьому випадку "стискається": він вже може використовувати своє майно тільки таким чином, який не суперечить праву користування цим майном іншими особами. Фактично при передачі права користування майном іншій особі власник певною мірою позбавляється свого права користування, що з деякою часткою умовності можна також назвати відчуженням права користування.
Щодо такої форми відчуження права користування, як його внесення до КК, все ще ясно. Адже ст. 86 ХК прямо вказує на можливість внесення права користування та інших майнових прав у КК юридичної особи. І ст. 115 ГК цій нормі не суперечить, адже передбачає в тому числі можливість внесення до КК майнових прав. Право користування якраз і відноситься до майнових прав, оскільки складається у відношенні майна.
Додатковим підтвердженням цьому служить ст. 3 Закону "Про оцінку майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні", згідно з якою до майнових прав, що підлягають оцінці, належать будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, в тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування).
Ніяких протиріч зі ст. 115 ЦК, яка визначає, що юридична особа є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад, при передачі права користування немає. Адже майнове право згідно з ч. 2 ст. 190 ГК входить у поняття "майна". А можливість відчуження майнового права, про яку йшла мова вище, вказує на те, що таке право може перебувати у власності.
Підтримує можливість внесення права користування в якості внеску в КК ТОВ та Держкомпідприємництва. У листі від 19.05.2010 року № 6309 він погодився з тим, що внеском в КК суспільства може бути право користування землею, а в листі від 16.04.2004 року № 2475 - що таким може бути право користування транспортним засобом, оцінене в грошовій формі.
ВИСНОВОК:
Передача учасником в КК юридичної особи права користування майном, що належить йому на праві власності, можлива і теоретично, і практично.
ЛІГА:ЗАКОН