Часом оригінали документів, зокрема договорів, губляться або ж знищуються, в тому числі з незалежних від їх сторін причин. Буває й таке, що одна зі сторін віддає свій примірник інший і коли виникає суперечка, то виявляється, що у позивача «на руках» є тільки копія договору. Схожа ситуація сталася і з учасником форуму ЛІГАБізнесІнформ. Після підписання додаткової угоди до договору його контрагент попросив обидва оригінальних примірники договору, нібито для узгодження з вищими інстанціями. У сторони, яку представляє учасник форуму, при цьому залишилася лише нотаріально завірена копія цього додаткові угоди, а тому він задався питанням про те, чи буде така копія мати силу оригіналу. І, відповідно, чи прийме її суд як доказ у разі, якщо контрагент буде заперечувати наявність додаткової угоди як такого. Думки з цього приводу на форумі розійшлися.
Позиція 1. Нотаріально завірена копія має силу оригіналу, оскільки:
- Як випливає з Узагальнення нотаріальної практики приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу з питань засвідчення вірності копій (фотокопій) документів «засвідчення вірності Копій документів потребує ДОДЕРЖАННЯМ ПЄВНЄВ умів, за якіх ця нотаріальна дія может буті вчинити, а копія документа матіме Юридичним силу. Дані питання регулюється статтей 75 Закону України «Про нотаріат»;
- У рішенні від 04.03.2009 р. у справі № 15/14 господарського суду Донецької області прийняв як належне доказ нотаріально завірену копію угоди про взаємозалік зустрічних однорідних вимог, незважаючи на те що сторонами не був наданий оригінал такої угоди;
- Поки не доведено протилежне, копія відповідає оригіналу і нотаріус надав відповідне юридичне значення копії шляхом «Надання їй Юридичної вірогідності»;
- Згідно п. 2 глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при підготовці до завірення копії документів і виписок з них нотаріус зобов'язаний особисто звірити з оригіналом документа копію або виписку з документа, вірність яких він запевняє;
- Якщо друга сторона буде заперечувати факт наявності оригіналу, то факт його існування зможе підтвердити нотаріус, який запевнив копію цього документа.
Позиція 2. Нотаріально завірена копія не має сили оригіналу, оскільки:
- Якщо не зберігся оригінал, то особа, яка оскаржує існування такого документа (в даному випадку додаткової угоди), може послатися на те, що вона такий договір не підписувала. У цьому випадку підтвердити підписання додаткової угоди шляхом проведення почеркознавчої експертизи нотаріально завіреної копії буде неможливо, тому що це не оригінал;
- В узагальненні мається на увазі, що за наявності оригіналу копія документа матиме юридичну силу;
- Рішення госпсуду Донецької області від 04.03.2009 р. по справі № 15/14 стосується подання документів і їх прийняття судом в оригіналі або нотаріально завіреної копії, а не їх юридичної сили (що не має на увазі відсутність оригіналу);
- У ст. 37 ГПК не йдеться про однакову юридичну силу оригіналу і нотаріально завіреної копії, про достатність для суду нотаріально завіреної копії і про можливість підтвердження фактів нотаріально завіреної довіреністю. Особливо за відсутності оригіналу;
- Згідно зі ст. 36 ГПК суддя має право вимагати від сторін надання оригіналів документів і при їх відсутності друга сторона зможе стверджувати, що оригіналу немає в природі. Суддя може лише дати оцінку копії як докази факту існування договору за відсутності оригіналу;
- Навіть якщо нотаріус буде доводити існування на певний момент оригіналу - це не означає, що він дійсно існував. Єдиний можливий варіант довести існування оригіналу - це пред'явити його.
Думка «Ю & З»: копія документа, навіть завірена нотаріально, має менш значиму цінність і, відповідно, юридичну силу, ніж оригінал. На це, зокрема, вказують згадані в Позиції 2 положення ч. 3 ст. 36 ГПК, що вимагають обов'язкового надання оригіналів документів у разі, коли певні обставини можуть бути засвідчені тільки такими документами, та в інших випадках на вимогу госпсуду. Якби нотаріально завірена копія мала силу оригіналу, то необхідності вказувати про можливість витребування оригіналу не було б: для того щоб переконатися в наявності певного документа, суду достатньо було б отримати його нотаріально засвідчену копію. Але раз це вимога існує, значить, юридична сила оригіналів та їх копій вже нерівноцінні.
Власне, юридична нерівноцінність оригіналу документа та його копії заснована на тому, що остання в набагато меншій мірі відображає ідентифікуючі ознаки згоди сторін (зокрема, їх підписи та печатки) та її значно простіше підробити. Нотаріальне завірення договору істотно знижує ці ризики, але не усуває їх повністю, оскільки, по-перше, нотаріус не проводить експертизи оригіналу документа і, отже, його цілком можна ввести в оману щодо автентичності документа, а по-друге, його можна просто підкупити. Тобто при всіх перевагах нотаріального засвідчення воно не є надійним захистом від підробки копії.
Але це зовсім не означає, що нотаріально завірена копія не може підтверджувати факт наявності певних юридичних фактів. Звичайно, за наявності спору щодо того, який документ є відображенням автентичної волі сторін - оригінал або його нотаріально завірена копія - перевага однозначно повинна віддаватися оригіналу. Але якщо оригіналу документа немає зовсім, то, на нашу думку, нотаріально завірена копія за певних обставин може підтверджувати факт того, що в минулому такий документ дійсно був.
Адже, як було зазначено в Позиції 1, згідно з п. 2 гл. 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус зобов'язаний особисто звірити копію документа з його оригіналом. Він як мінімум є формально незацікавленим свідком того, що оригінал документа на момент посвідчення його копії існував. У ситуації з укладенням договору це також означає, що він може підтвердити факт укладення договору в письмовій формі, що може мати визначальне значення у разі, коли одна зі сторін заперечує його висновок. Виходячи з положень ст. 218 ЦК, нотаріально завірена копія договору разом з іншими документами може бути доказом факту укладення договору, у випадку якщо одна зі сторін це заперечує.
Втім, судова практика з цього питання не є однозначною. Так, у постанові від 26.09.2012 року № 5011-36/3422-2012 Київський апеляційний господарський суд не визнав доведеним факт існування між сторонами угоди про взаємозалік, доказом наявності якого була тільки його нотаріально засвідчена копія. Він дійшов висновку, що факт наявності такого договору може підтверджуватися тільки його оригіналом. А так як відповідач, незважаючи на вимоги суду, так і не зміг надати суду для огляду оригінали, наполегливо стверджуючи, що належним доказом може бути нотаріально завірена копія договору, то суд відмовився визнавати факт існування між сторонами такого договору.
У той же час в постанові від 17.10.2012 року № 2/013-12 той же Київський апеляційний господарський суд, але вже в іншому складі колегії суддів, дійшов висновку, що факт наявності оригіналу договору підтверджується наявністю нотаріально завіреної копії, знятої нотаріусом з оригіналу. На думку суду, при вирішенні питання про наявність договору, оригінал якого не був наданий, важливо те, що запевняючи копію договору, нотаріус бачив оригінал договору і саме з оригіналу зняв його фотокопію, яку і запевнив. При цьому суд послався на згадану норму п. 2 глави 7 Порядку і на ту обставину, що сторонами не було доведено протилежного. Варто також відзначити, що, судячи з усього, на позицію суду вплинули результати призначеної судом першої інстанції почеркознавчої експертизи, яка в категоричній формі встановила факт відсутності ознак монтажу в технічному зображенні копії, а також ідентичність підпису представника однієї зі сторін, досконалої на копії договору, його підписам на оригіналах інших документів. Суд першої інстанції, незважаючи на ці результати, дійшов висновку про неукладення договору, але апеляційний суд його рішення переглянув.
Що ж до ВГСУ, то він, судячи з усього, схиляється до другої позиції. На це вказує і його постанови у вищезгаданих справах. У постанові від 05.12.2012 р. він вказав на передчасність висновку Київського апеляційного госпсуду у справі № 5011-36/3422-2012 про недоведеність факту припинення зобов'язань, пославшись, зокрема, на п. 2.4 постанови Пленуму ВГСУ від 26.11.2011 р. № 18, згідно з яким у разі неподання оригіналів на вимогу суду справа розглядається за наявними доказам. А постановою від 29.11.2012 р. ВГСУ залишив у силі рішення Київського апеляційного госпсуду у справі № 2/013-12. Крім того, є досить старе постанову ВГСУ від 05.09.2006 р. № 7/778, в якому він дійшов висновку, що в ситуації з втратою оригіналу договору надання його нотаріально засвідченої копії є достатньою підставою для вирішення справи по суті.
ВИСНОВОК:
Нотаріально завірена копія договору не має сили оригіналу. Але якщо одна із сторін буде заперечувати факт укладення договору, то така копія нарівні з іншими документами може бути доказом наявності такого факту. Переконати в цьому суд на підставі однієї лише нотаріально завіреної копії буде непросто, але разом з іншими доказами (зокрема, з результатами почеркознавчої експертизи) це цілком можливо.
Адрес этой страницы: http://npp.com.ua/news/2765.html